Історії Серця

– Добре, ми якраз з відпочинку приїдемо. Я радий, що ти ведеш себе цивілізовано, – сказав Матвій. Я лиш головою кивнула на таку похвалу, адже я привчена до того, що чоловіка треба слухатися, там мені казала моя мама, а їй її мама, а тій її, а тій її… Коли я тільки вийшла заміж за Матвія, то слухалася ще й його матір, яка жила з нами. Вона не дозволяла й найменшої перестановки в квартирі, адже вона її, а я там права не маю. Коли ж Матвій заробив на свою квартиру, то тоді вона мені сказала: – Тепер твоя черга – твої батьки мають зробити в ній ремонт! Я поговорила з батьками і вони погодилися. Тато сам робив ремонти, тому зробив нам все якісно. Далі купив нам і меблі і техніку, щоб його онуки жили в гарній обстановці. Далі мені чоловік сказав, аби я не виходила працювати, бо діти малі і за ними треба глядіти. – Що ти на тій роботі заробиш? І я погодилася, поступово втрачаючи свою самооцінку, бо хто я така в родині? Принеси-подай і все. Чоловік добре заробляв, але це ніяк не відображалося ...

— Що, синочку? — запитала Надійка, ніби сподіваючись, що він ось-ось відгукнеться. Та Миколка лише дивився на неї сумними оченятами. Взяла його на руки. Він притулився до неї, обійняв своїми тендітними ручками, що ледь слухалися. Спробував розтулити ротика, силкуючись щось сказати, але вона знала – не скаже. Почала ходити з ним на руках по кімнаті. Глянула у вікно: — Марійко, незабаром бабуся приїде, інша, вона далеко живе. Сьогодні, й справді, з Житомирщини мали приїхати Надійчині батьки, в гості. А в душі жевріла надія, що вони допоможуть. Хоча, чим тут допоможеш? Троє діточок у Надії та Левка. Дві донечки, семи й п’яти років, і Миколка… дитятко з особливими потребами. Три рочки йому, але він не ходить і не розмовляє, ручки теж погано його слухаються. Лікарі нічого зрозумілого сказати не можуть, лише про якусь там патологію згадують. Свекруха, жінка поважна, працює начальницею у справах опіки, тож бачила, як син із невісткою важко дають раду з трьома дітьми. Запропонувала віддати ону...

Моя старша сестра залишилася вдовою ще в молодому віці — її чоловік несподівано пішов із життя. Вона залишилася одна з трьома доньками. Найстаршій було лише вісім. Працювала вона без упину, поверталася додому пізно, а тим часом із дітьми сиділа наша мама, яка вже була немолодою. Згодом і її не стало. Я іноді приходила допомагати, проводила час із племінницями, але через власну зайнятість не могла бути поруч часто. Уся відповідальність — дім, город, господарство — лягла на плечі сестри. Проте вона не могла залишити роботу: потрібно було годувати трьох дітей. Коли старшій доньці виповнилося дванадцять, вона почала допомагати матері по господарству й на городі. Це трохи полегшило життя сестри — вона відчула, що не одна, що має надійну підтримку в доньці. У двадцять років дівчина повідомила, що зустрічається з хлопцем і вони планують весілля. Сестра щиро зраділа, адже знала хлопця з дитинства, його родину — порядна сім’я. Вона давно помічала, що між молодими є почуття. Після весілля дон...

– Поліно, сьогодні не затримуйся ніде, ми з батьком хочемо з тобою поговорити, – сказала мама. – Щось сталося? – Запитала дочка. – Ні, але розмова буде серйозна. Поліна поспішала до університету, тому не стала затримуватись і випитувати у матері, про що батьки хочуть поговорити з нею. Цілий день вона думала про це, згадувала всі свої гріхи, але так і не змогла здогадатися, що чекає на неї ввечері. Але все виявилося просто. Після вечері мама дістала свій «талмуд» – так вона називала зошит, у якому вела домашню бухгалтерію. – Поліна, ми вирішили, що якщо ти тепер працюєш, то повинна робити свій внесок до сімейного бюджету, – сказала мама. Дівчина справді, навчаючись на денному відділенні університету, у вільний час працювала. Почала ще торік із дрібниць – зареєструвалася на кількох біржах фрілансу, спочатку виконувала нескладні завдання, пробуючи себе у різних сферах. Отримувала небагато. Але за півтора року набралася досвіду, підвищила свій рейтинг і навіть отримала постійних к...