– Мамо, ну що ти мені знову ці картинки шлеш?! У мене телефон від них висне! Ти можеш писати у справі? Або зовсім не писати, якщо новин немає!
– Мамо, ну що ти мені знову ці картинки шлеш?! У мене телефон від них висне! Ти можеш писати у справі? Або зовсім не писати, якщо новин немає! Артем роздратовано кинув смартфон на стіл. Екран ще світився, показуючи листівку з пухнастим зайцем та написом: «Нехай день буде сонячним!». Йому було тридцять п’ять. Він був провідним програмістом у великій IT-компанії. Його життя складалося з дедлайнів, спринтів та нескінченного потоку інформації. Його мама, Віра Павлівна, жила у маленькому селищі за триста кілометрів. Вона освоїла WhatsApp пів року тому, коли Артем подарував їй свій старий смартфон. І з того часу його життя перетворилося на пекло з гіфок. Кожен ранок починався з “чашечки кави” у пікселях. Кожен вечір закінчувався “ангелом-охоронцем”. Артем спочатку ввічливо відповідав смайликом. Потім почав ігнорувати. А сьогодні зірвався. Віра Павлівна прочитала повідомлення сина. “Не писати, якщо новин немає”! Вона подивилась у вікно. За вікном йшов сірий осінній дощ. Які но...