"Негативна карма…

Системний адміністратор Петренко познайомився з дівчиною в інтернеті, а вона йому каже:

– Карма у мене негативна! Не щастить чоловікам зі мною. Варто на мене один раз не так подивитися, і починаються у житті чоловіків зміни.

– Причому вони якогось дивного характеру набувають, системного, чи що?

Петренко, у якого було почуття гумору, на це відповів:

– Чи мені системності боятися!

А своє життя він давно вже змінити хотів. Засидівся. І запросив дівчину в кегельбан. Потрібно ж із чогось починати.

У клубі Петренко взяв кулю, щосили втиснув пальці в отвори. Розбігся і кинув. Пальці не вийшли з отворів. Куля описала коло і вдарила Петрова по голові.

Коли приїхала поліція, Петров так і лежав – непритомний, поперек доріжки, розкинувши руки, з пальцями в кулі. Дівчина сказала:

– Та що ж у мене за така карма! – І пішла.

Лікарі вийняти пальці з отворів не змогли. В лікарню Петрова привезли із кулею.

Обстеження показало, що на голові невелика гематома, але загалом здоровий. Кулю знімати не стали. Сказали – вдома соняшникової олії капнеш, самі вискочать.

Петренко вийшов із лікарні та пішов додому. Друга година ночі. Біля самого будинку прив’язалися двоє. Він гупнув одного кулею по голові, другий втік. Петренко викликав поліцію. Приїхали ті ж самі.

Він пояснив проблему. Петренка забрали в поліцію та переглянули записи камер на будинках. З’ясувалося, що правду він сказав, тож його відпустили додому.

Оглянувши шафи він виявив, що соняшникової олії вдома немає. Проклявши все на світі, Петренко втиснув ноги у взуття і з кулею попрямував до супермаркету. Купив пару пляшок пінного, олії.

Дорогою додому помітив тіні. Вони бігали за кущами бузку, і одна тінь говорила іншим:

– Це той самий.

При світлі ліхтаря виявилося, що той, хто покинув нічний заміс першим, привів двох помічників. Петренко захищався, як лев. Але кількість перемогла якість.

Головний негідник приніс звідкись мітлу, забуту, мабуть, двірником. Вони вставили її в рукави сорочки Петренка.

Щоб не витягнув, руки примотали до мітли скотчем, що вказувало на ретельність підготовки. А потім, під загрозою леза, змусили випити олію.

Коли з олією Петренко закінчив, попросили випити ще й пінне. Після чого пішли, співаючи якусь злодійську мелодію. Петренко не відразу зрозумів зміст цих незрозумілих маніпуляцій. За кілька хвилин пояснення з’явилося.

У животі пролунав булькіт, звичайний для долини гейзерів. Петренко навіть зупинився на хвилину, щоб не провокувати повторний поштовх.

І відразу після цього у нього всередині пролунав звук, від якого в нього стали холодні ноги. У голові відразу сплив епізод з якогось фільму.

– Чули? – Дивні ці болота. – Що це таке? – Фермери стверджують, що так виє собака Баскервілів, коли шукає свою здобич. Сьогодні щось дуже голосно.

Щось на кшталт цього. Я згадаю назву потім, вирішив Петренко.

Була ще проблема. Психи забрали його телефон, взуття та штани. Намагаючись тримати коліна зімкнутими, він біг додому в шкарпетках та трусах. З мітлою, вставленою в рукави сорочки, та з рожевою кулею для боулінгу на правій руці.

А довкола – ні душі. Усередині нього починалося те, що спричинило заг ибель Помпей та інших середземноморських міст античності. На перетині Галицької та Пулюя ним зацікавився автомобіль швидкої медичної допомоги.

– З вами все гаразд? – запитала жінка, що сиділа поруч із водієм, розкриваючи сутність сьогоднішньої медицини.

– Так, вирішив, знаєте, пробігтися перед сном, – крізь зуби кинув Петренко, підтверджуючи той факт, що справжні чоловіки здатні жартувати у будь-яких ситуаціях.

Але тон, яким супроводжувався жарт, змусив медичного працівника викликати колег із профільної установи. На тому кінці попросили описати симптоми.

Інформація була мізерна: чоловік, приблизно сорока років, зріст – сто вісімдесят, вага – сто двадцять. У шкарпетках та сорочці. Здійснює пробіжку з кулею для боулінгу та мітлою.

Об’єктивно: виражені судоми щелеп та сідниць. Ця інформація змусила лікарів сісти в машину. Незабаром за Петренком рухалися дві бригади швидкої допомоги. Втім, перша одразу ж поїхала.

Напружившись, як для розриву ланцюгів, Петренко з хвилюванням побачив контури рідного дому. І коли до під’їзду залишалося метрів з десять, з машини вискочили двоє і потягли його в салон.

– Ви знаєте, скільки я соняшникової олії випив?! – Кричав Петренко, погіршуючи своє і без того вразливе становище. – Я її купив, бо пальці не виходили!

Але його вперто вели до машини.

– Мене вже возили в лікарню. Сказали, що пальці самі вискочать. Ви мене розумієте?

Санітари сказали, що розуміють. Розповідь про те, як він гупнув когось кулею по голові й сьогодні його вже двічі забирали в поліцію, ситуацію на краще чомусь не змінив.

У лікарні Петренку ставили дивні запитання. Який, приміром, сьогодні рік. Приєднавши властивий йому гумор, він відповів: не має значення, який сьогодні рік. Краще згадаємо Мексику.

Лікар погодився. І спитав:

– Чому Мексику?

– А тому, – сказав Петренко, – що якщо в тиші цієї лікарні зараз пролунає пост ріл, він буде першим і останнім.

– Як цікаво, – зауважив лікар, і запитав, – який взаємозв’язок між мітлою, кулею, Мексикою та пост рілом?

Петренко відповів:

– Такий, що наслідки будуть порівняні хіба що із землетрусом у Мехіко 1985 році. І якщо ви продовжите в тому ж дусі, від цієї установи залишиться лише фундамент.

Петренко від щирого серця робив усе для того, щоб його скоріше відпустили. Лікар сказав, що чудово його розуміє.

Якось у нього теж були непрості часи. Він хотів посунути магазин, який заважав йому паркуватись біля будинку. Але з ним поговорили добрі люди, і його відпустило. Петренко відповів:

– Ось тільки не треба намагатися віддзеркалювати, щоби втертися в довіру!

– Ну, гаразд, – сказав лікар. – Ви мене розкусили. Останнє питання: у якому місті відбулася паризька олімпіада?

– Я зробив усе, що міг, – сказав Петренко.

З вікна на першому поверсі вилетіла шибка. Ударна хвиля похитнула тополі, що ростуть біля лікарні. Разом зі склом із вікна вилетів білий халат та куля для боулінгу.

У чистому віконному отворі з’явилася голова Петренка. Озирнувшись, він без шкарпеток стрибнув на асфальт і зник уночі.

Додому він прийшов уже під ранок. Написав дівчині та попросив дати йому ще один шанс. Петренко подобався їй.

Насилу, але вона погодилася зустрітися ще. Вирішили продовжити у більярдній. У нього він теж грав так собі. Тож має надію, що минула оказія була випадковою…

Хвилинку гумору нам на сторінку! Читайте із задоволенням! Хай Вам щастить!

"