Коли всі три доньки одна за одною створили власні родини, сільські пліткарки почали кепкувати — мовляв, не за горами й весілля самої моєї сестри. Але вона знала, що сказати у відповідь.

Моя старша сестра залишилася вдовою ще в молодому віці — її чоловік несподівано пішов із життя. Вона залишилася одна з трьома доньками. Найстаршій було лише вісім. Працювала вона без упину, поверталася додому пізно, а тим часом із дітьми сиділа наша мама, яка вже була немолодою. Згодом і її не стало.

Я іноді приходила допомагати, проводила час із племінницями, але через власну зайнятість не могла бути поруч часто. Уся відповідальність — дім, город, господарство — лягла на плечі сестри. Проте вона не могла залишити роботу: потрібно було годувати трьох дітей.

Коли старшій доньці виповнилося дванадцять, вона почала допомагати матері по господарству й на городі. Це трохи полегшило життя сестри — вона відчула, що не одна, що має надійну підтримку в доньці.

У двадцять років дівчина повідомила, що зустрічається з хлопцем і вони планують весілля. Сестра щиро зраділа, адже знала хлопця з дитинства, його родину — порядна сім’я. Вона давно помічала, що між молодими є почуття. Після весілля донька переїхала до чоловіка.

Минув рік — і друга донька вийшла заміж. А ще через кілька років по селу пішли чутки, що й третя готується до весілля.

Сусідки жартували, що, мовляв, тепер і моя сестра нареченого знайде. Але вона лише усміхалась і казала, що не планує виходити заміж — її доньки вже мають свої родини, вона може нарешті жити з миром на душі.

Минули роки. Тепер вона — бабуся, має онуків. Все своє життя вона присвятила дітям і ніколи про це не шкодувала. Доньки часто приїжджають до неї з родинами, особливо на свята.

Єдине, чого їй не вистачає — коханого чоловіка, який так мріяв про сина. І хоч у них його не було, тепер у неї є троє — зяті.

Я пишаюся своєю сестрою. Я на власні очі бачила, через що їй довелося пройти. Хай Бог дасть їй здоров’я. Я завжди вірила, що в неї все буде добре — і так і сталося.