Ніна на кухні квасила капусту, коли додому повернувся чоловік. Володимир швидко роззувся в коридорі і зайшов до дружини. – Вечеряти будеш? – запитала Ніна. – Не до вечері зараз, – відмахнувся чоловік. – Щось сталося? – запитала дружина, помітивши, що Володя дуже схвильований. – Ніно, краще присядь, і сприйми цю інформацію спокійно, – несподівано сказав чоловік. – Коханий, ти про що? – почала вже хвилюватися жінка. Раптом, Володимир дістав з кишені якийсь конверт і дав його дружині. – Це що таке? – запитала вона. Ніна швидко відкрила конверт, переглянула лист і застигла від побаченого
Ніна знала, що вона всиновлена приблизно з трьох років. Саме в цьому віці батьки стали обережно та грамотно підводити її до думки, що вона не рідна дочка. – Мамо, а звідки я взялася у вас? ― питала Ніна так само, як усі діти у її віці. ― Ми тебе взяли у спеціальному будиночку, де є дітки. Ти була найкрасивішою. Ми з татом побачили тебе і одразу захотіли, щоб у нас була така мила донечка. – Ви мене купили? – О, якби це було так просто! Діток можна лише удочерити чи усиновити. Ми збирали багато документів, щоби нам тебе віддали. Нам довелося за тебе боротися. Потім, у початковій школі, Ніна розповіла про це подружкам-однокласницям. – Виходить, ти не рідна, – сказали їй дівчата. – Як це не рідна? Я мамина та татова. – Ти прийомна! Ніні не сподобалося це слово. Вдома одразу ж спитала у мами, чи правда, що вона не рідна. ― Ти в мене найулюбленіша і найрідніша! Але я не могла тебе народити. Тому я чекала, коли тебе народить інша тітка. І я тебе прийняла всією душею – тому тебе нази...