Олена дізналася про те, що в неї буде дитина ще до весілля.

Олена дізналася про те, що в неї буде дитина ще до весілля. Коли в день торжества вона прошепотіла цю радісну новину на вухо своєму нареченому, Дмитро був на сьомому небі від щастя.

Наступного року йому виповнюється тридцять, і він навіть не мріяв про такий чудовий подарунок до свого дня народження.

На той момент у Дмитра була своя трикімнатна квартира, хоч і в іпотеку, і він не відчував фінансових труднощів.

Чоловік ніколи не просив допомоги в інших, все заробив власною працею і сам все спланував.

Валентина Вікторівна кілька разів намагалася втрутитися в справи сина, але щоразу Дмитро зупиняв її.

Вона не могла зрозуміти, як він справляється без порад, адже в її очах син був ще дуже молодий і недосвідчений.

Однак Дмитро впорався: обзавівся житлом і знайшов гідну супутницю – з хорошої родини, з освітою і роботою.

Олена була скромною дівчиною, на колючість свекрухи намагалася не звертати уваги. Вона боялася зіпсувати стосунки з чоловіком, якщо буде відповідати щось його мамі.

У свою чергу Валентина Вікторівна вважала своїм обов’язком нагадати невістці, на чиїй території вона живе і кого повинна слухатися.

Коли Олена пішла в декретну відпустку і почала готуватися до появи малюка, свекруха почала приходити в гості мало не щодня.

– Ууу, а що все так погано? – незадоволено вимовила Валентина Вікторівна, побачивши, як Олена лягла відпочити відразу після її приходу.

– Лікарка сказала берегти себе, інакше є ризик передчасних пологів. А сьогодні ще й живіт розболівся, – поскаржилася Олена.

– Ти ж лише при надії, а вже наче не жива! А що буде, коли ти дитину народиш? – уїдливо зауважила свекруха.

Олена втомлено подивилася на Валентину Вікторівну. У голові у неї крутилася маса думок про те, як відповісти, але вона вважала за краще промовчати.

Після короткої паузи свекруха продовжила:

– Я, коли чекала Дімочку, працювала до самих пологів, а після пологів відразу повернулася на роботу і нічого, справлялася.

А ти навіть посуд помити не можеш! Ти розумієш, що це все у тебе в голові? Дитину виношуват – це ж не хвороба, ось що важливо усвідомити.

– Звичайно, вам видніше, – зітхнула Олена. – Але чи не могли б ви піти. Мені, правда, сьогодні дуже недобре.

– Я то піду, а ось твоєму чоловікові все розповім, як ти тут без нього ноги витягнула і все, – примружила очі Валентина Вікторівна.

– Добре, розповідайте. Він знає, що мене можуть покласти в лікарню на збереження до самих пологів, якщо щось піде не так, – спокійно відповіла Олена.

– Ти мене шантажувати надумала? – єхидно відповіла свекруха.

– Зовсім ні. Я кажу вам факти. До побачення, – і Олена, не чекаючи відповіді, буквально виштовхнула свекруху з квартири.

«Ну і нахабна дівка», – подумала Валентина Вікторівна, виходячи з під’їзду.

– Алло, Діма, ти в курсі, що твоя благовірна влаштувала? Вигнала твою матір з дому! – почала вона розмову із сином, не приховуючи свого невдоволення.

– У якому сенсі? – Дмитро, занурений у робочі справи, не відразу зрозумів, про що йдеться.

– Я прийшла до вас, щоб відвідати її, а вона мене просто вигнала, – відповіла Валентина Вікторівна.

– Та не може бути такого! Щоб Олена когось вигнала? Ніколи не повірю.

– А ти ось візьми і повір. Звичайно, вона зараз буде гнути свою правду. Висить на твоїй шиї, а ще скоро і дитину повісить. Тепер їй можна говорити що завгодно!

– Мамо, ну що ти таке говориш? – спробував зупинити її Дмитро, відчуваючи, як наростає напруга.

– Я зрозуміла, – ображено вимовила Валентина Вікторівна. – Ти на її боці? Мати більше не потрібна, – зітхнула вона. – Добре, я тебе почула, – додала жінка і кинула слухавку.

Увечері, коли Дмитро повернувся з роботи, він побачив свою дружину, яка мирно спала на ліжку.

Він не став будити її, тільки незадоволено поплентався на кухню, щоб у тиші розібратися з думками.

Ну не могла Олена так повестися, але й думати про брехню матері не хотілося.

Дмитро вирішив, що найкраще буде зробити паузу і поспостерігати за розвитком подій. З’ясовувати стосунки з дружиною в такому стані– не найрозумніше рішення.

Ситуація ставала все більш напруженою. Валентина Вікторівна з кожним днем відчувала, як син віддаляється від неї.

Вона більше не збиралася приходити в гості до невістки без запрошення, тому що не була готова терпіти таке ставлення до себе.

Однак жінка не втрачала можливості дорікнути синові, що Олена ні на що не здатна і занадто багато вимагає.

У той момент, коли Дмитро поділився радістю нових покупок для майбутнього сина, Валентина Вікторівна знову знайшла вади в синові та його дружині.

– З яких це пір коляски стали такими дорогими? Ти не міг взяти якусь у наших родичів? Вони ж пропонували! – з невдоволенням запитала Валентина Вікторівна.

– Це у тітки Даші? У них же четверо дітей на ній від’їздили. Ця коляска вже ламалася кілька разів. Навіщо брати поношену, якщо я заробив на нову і сучасну коляску для свого сина? – відповів Дмитро.

– Тобі б тільки гроші витрачати! – роздратовано вигукнула Валентина Вікторівна. – Це Олена тебе зіпсувала.

Моє серце відчувало, що вона тобі не пара. Мало того, що заселилася в твою квартиру, так ще й свої правила почала диктувати.

– Це моє бажання – купити хорошу коляску. Малюк народиться взимку, тому коляска повинна бути зручною, щоб колеса не буксували в снігу, – спробував пояснити Дмитро.

– Я тебе не впізнаю. Коли ти встиг стати таким тюхтієм? Ти вже говориш словами своєї дружини! – продовжувала обурюватися мати.

– Давай без образ. Ми не просили у тебе грошей на ці покупки, – Дмитро почав злитися.

– Ще б ви у мене просили на ці дрібнички, – пробурмотіла Валентина Вікторівна. – Гаразд, все, до мене прийшла подруга в гості. Розбирайтеся самі!

З кожним днем Дмитру все менше хотілося дзвонити матері і ділитися з нею своїми радощами.

Останнім часом Валентина Вікторівна постійно була незадоволена тим, що робить її син, і всіляко знецінювала його старання, роботу і стосунки з дружиною.

Одного разу, повернувшись додому в пригніченому настрої, Дмитро побачив, що Олена, навпаки, почувається чудово.

Вона прогулялася парком, купила продукти і приготувала його улюблені пиріжки з цибулею і яйцем.

– Чимось приємно пахне, як в дитинстві, – промовив Дмитро, роззуваючись.

– Це твої улюблені пиріжки, – відповіла Олена, виглядаючи з кухні.

За чаєм вони розговорилися, і Дмитро поділився з дружиною останньою розмовою з матір’ю.

– Знаєш, вона дзвонила мені днями, – зізналася Олена, опустивши очі. – Вимагала, щоб я викинула свого кота.

– Чому це? – здивувався Дмитро.

– Каже, що для мене Барсик важливіший буде за сина, – відповіла Олена, піднімаючи очі на чоловіка. – Я не можу просто так його викинути.

Ми разом п’ять років, і це не по-людськи. Якщо ти взяв тварину, то береш і відповідальність за неї. Ніхто ж не виганяє дітей з дому, коли вони перестають бути зручними.

– Ти права, – сказав Дмитро, цілуючи Олену. – А пиріжки – просто смакота!

Олена народила здорового хлопчика в строк, хоча пологи були важкими, оскільки малюк виявився досить великим.

Тому їх залишили в пологовому будинку трохи довше, щоб провести всі необхідні обстеження.

– У неї все не слава богу, – невдоволено вимовила Валентина Вікторівна, коли дізналася від сина, що виписка відкладається на два дні.

– Не кажи так. Дитина здорова, Олена в порядку. Що ще потрібно? – відповів Дмитро, вже не намагаючись зрозуміти настрій матері.

Коли Олену нарешті виписали, свекруха наполегливо заявила, що їй необхідно переїхати до молодих, щоб допомагати з новонародженим.

– Олена ще занадто молода і у неї немає досвіду, – сказала вона на сімейному застіллі, незадоволено поглядаючи на невістку.

– Моя дочка обов’язково з усім впорається, – відповіла їй Анастасія Володимирівна, посміхнувшись дочці.

– Ось вже не знаю, – продовжувала Валентина, не приховуючи свого скепсису. – Адже вона все виношування тільки й робила, що лежала. Слабка вона у вас.

– Навіщо ви так говорите? У неї були причини. І вона все робила правильно. Подивіться, якого кремезного хлопчика вона народила, – наполягала Анастасія Володимирівна, захищаючи дочку.

– Та ви що, всі змовилися? – вигукнула жінка. – Ви що, всі сліпі?

– Мамо, ти що таке говориш? – прошипів Дмитро, відчуваючи, як загострюється ситуація.

– Ах так! Тоді я йду з цього свята життя! – Валентина демонстративно кинула серветку на стіл і встала.

Олена сумно подивилася на чоловіка, який, не роздумуючи, пішов за матір’ю.

– Ти впевнена? – запитав Дмитро, коли побачив, як Валентина Вікторівна накидає шубу на плечі.

– Ти ще сумніваєшся? Коли у тебе нарешті відкриються очі на те, що відбувається, буде пізно дзвонити матері і скаржитися, – сказала жінка на прощання і вийшла за двері.

Дмитро глибоко зітхнув, усвідомлюючи, що знайти баланс між матір’ю і дружиною йому не вдасться. У цей момент він вирішив зробити вибір на користь своєї сім’ї.

– Як ти? – несміливо запитала Олена, коли чоловік повернувся до вітальні.

– Все добре, – запевнив він дружину.

– Вибач, зяте, якщо я щось не так сказала, – вимовила Анастасія Володимирівна, намагаючись згладити ситуацію.

– Та ні, все гаразд. У моєї мами просто такий характер, – пояснив Дмитро. – Давайте продовжимо святкувати, – додав він з посмішкою.

Минуло кілька років. За цей час Дмитро сильно віддалився від матері. Вони телефонували один одному раз на місяць, а в гості ходили один до одного ще рідше.

За цей час Дмитро купив дачу, щоб син міг проводити теплі дні на свіжому повітрі. Валентина Вікторівна була вкрай незадоволена цією покупкою, знову вважаючи її марною тратою грошей.

– Краще б ти свою дружину вигнав на роботу. Вона тебе до кінця дістала своїми ідеями, – відреагувала вона.

– Це була моя ідея. Олена вийде на роботу тоді, коли прийде час, – суворо, не церемонячись, відповів Дмитро.

Іноді свекруха дзвонила і дізнавалася у сина, як вони справляються без неї.

Коли ж вона дізнавалася, що Анастасія Володимирівна часто приходить гуляти з дитиною, щоб допомогти Олені і дати їй трохи перепочити, це приводило її в лють.

Вона вважала, що невістка повинна благати про допомогу, а ось сама Валентина Вікторівна буде вирішувати допомагати молодій мамі чи ні.

Але цього не відбувалося ні в перший, ні в другий, ні в третій рік після народження Дениса.

Іноді Валентина Вікторівна вимагала від сина фотографії онука. Дмитро відправляв їх, але кожен раз це закінчувалося однаково.

– Дениска в цьому одязі на вулиці гуляє? Нормального одягу немає?

– Це звичайний дитячий одяг, – байдуже відповідав Дмитро, чекаючи на подібний дзвінок від матері.

– А волосся чому таке довге? Він же хлопчик! – продовжувала Валентина Вікторівна.

– Мамо, у тебе все? Якщо все, то я йду працювати. Бувай, – Дмитро, не чекаючи відповіді, щоразу скидав дзвінок.

Йому здавалося, що мати ніколи не заспокоїться. Він уже не розумів, чи злиться вона на нього, на Олену чи на Дениска.

Це було замкнуте коло невдоволення, яке не мало кінця. Іноді Дмитро навіть не брав трубку, аби не псувати собі настрій.

Олена переживала за чоловіка, розуміючи, що його стосунки з Валентиною Вікторівною остаточно зіпсувалися.

– Може, я з нею поговорю? – тихо запропонувала вона.

– Не треба. Буде тільки гірше. Ти знаєш, мене влаштовують ці рідкісні дзвінки і зустрічі. Напевно, десь у глибині душі я не хотів би, щоб моя мати постійно стежила за нами, – відповів чоловік.

– Добре, як вважаєш, так і роби. У мене для тебе новина, – Олена зробила паузу. – Я чекаю дитину.

– Та ну? – Діма міцно обійняв дружину і розцілував її.

Через рік вони зустрічали Новий рік вчотирьох. А Валентина Вікторівна сиділа одна за кухонним столом, на якому стояло дороге ігристе, ікра і мандарини.

Цього року син забув привітати її, а може, і не захотів. Навколо панувала метушня, десь гриміли салюти, і лише одна жінка сиділа біля вікна, рахуючи сніжинки, що падали...

"