- Вродила дитину, коли самій вже майже 50! Ти чим думала? - дорікали рідні у слухавку.

Мені 46. Місяць тому я народила двійнят – хлопчик Артурко та дівчинка Оленка. Передати словами не можу, що я відчуваю, коли дивлюся на своїх діток. Щастя, радість, сльози, тепло всередині. Ну аж розпирає, чесно.

Тільки от ні моя мама, ні рідна сестра не приїхали навіть на виписку. Родичі зі сторони чоловіка також проігнорували народження наших діток. А все через наш вік. 

Я колись не думала про дітей, чесно. Була молода, насолоджувалася безтурботним життям, ходила у клуби на дискотеки. А що ще треба юній дівчині для щастя? Море коктейлів, залицяльники, нічні гулянки. Душа просто співала від щастя. 

Але у 22 я зустріла Остапа. Такий весь з себе красень, борода, окуляри. А як він смішно жартував. Ну за ним дівчата табунами бігали, але він вибрав мене. Зізнаюся, що це мені неабияк підняло самооцінку. У Остапа була квартира, машина, сімейний бізнес. Його батьки мали декілька магазинів з одягом у місті, заробляли чималі гроші. 

Я гадала, що зустріла свого принца на коні. Остап – мій квиток у щасливе, безтурботне життя. Я вже марила весіллям, що хочу мати красиву сукню, полетіти у медовий місяць кудись в Єгипет. 

Однак, для Остапа це не були серйозні стосунки. Я прожила на його квартирі тільки місяць, а потім він змінив замок та виніс всі мої речі геть. Просто так, коли я була в салоні та робила манікюр! Єдине, що я від нього почула – ми з інших світів та ти мені не підходиш. Ніби я не дівчина, а якийсь чобіт до пари! 

Через це розлучення я дуже переживала. Схудла на 15 кілограмів, ходила, як та мумія. Волосся дуже випадало, я носила перуки або ж капелюшки. Звісно, здоров’я мені ой як погано відгукнулося. Різке схуднення дало свої плоди по жіночому. Я робила операцію, пила ліки, навіть якісь травички та настоянки. Але все марно. 

Тому я вирішила сфокусуватися на власній кар’єрі. Дуже любила малювати нігті, тому стала майстром манікюру. На щастя, клієнтів було багато і мені щедро платили. Я взяла кредит та купила собі невеличку двокімнатну квартиру. Потім ще відклала гроші на машину. А в 33 здійснила мрію – власний салон краси. Зі мною працюють ще молоді дівчатка. 

І два роки тому я зустріла Дмитра. Він працював поруч, якось випадково зайшов у салон, аби поміняти 500 гривень. І тоді я знову закохалася. Ми досить швидко почали жити разом, розписалися. І звісно, почали думати за діток. 

Нічого не виходило у силу нашого віку. Тому я наважилася на штучне запліднення До того постійно молила Бога, аби він послав мені дитинку, аби я стала найкращою матусею. 

І Бог почув мої молитви. Я народила двох здорових діток, пологи минули легко 

– Ти збожеволіла? Які діти в твоєму віці? Ти головою думала про це? – дорікала моя мама у слухавку.

– Боже, та в мене скоро самої онуки будуть, а ти вирішила дитину вродити? Сестро, ти вже застара для цього! – кричала сестра.

Ніхто з родичів нас не підтримали. Тому біля пологового будинку на мене чекав тільки Дмитро і фотограф. Ми зробили декілька пам’ятних знімків та поїхали додому. 

Діткам вже місяць. Ні моя мама, ні сестра не хочуть приїздити у гості. Кажуть, що я спозорила їх на все місто. Бо мала право народити дитину в такому зрілому віці.

Але хіба я винна, що захотіла мати свою родину? Хіба це такий гріх? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.