"Я сказав так" думаючи, що знаю її… Поки не дізнався правду перед весіллям" 💍

Весілля. Найкращий день у моєму житті. Я стояв перед коханою жінкою, тримаючи її за руки, і вслухався в слова священника.

— Чи обіцяєш ти любити її в радості та в горі, у здоров’ї та хворобі?

Я посміхнувся, дивлячись у її очі, сповнені щастя.

— Так! – відповів я твердо.

— А ти? – запитав священник, повертаючись до неї.

Вона зробила глибокий вдих.

— Так… – сказала вона.

Але тільки-но ми зібралися обмінятися обручками, двері різко відчинилися!

🚪 Хтось зайшов у церкву з гучними кроками…

— ЗУПИНІТЬ ЦЕ! – голос чоловіка прорізав тишу.

Усі повернулися на звук. Я подивився на нього і відчув, як серце завмерло.

— Ти що тут робиш? – злякано спитала моя наречена.

Він зробив кілька кроків уперед, дістаючи з кишені документи.

— Я тут тому, що вона МОЯ ДРУЖИНА! – сказав він і кинув документи на підлогу.

📄 Свідоцтво про шлюб. З його ім’ям. І з ЇЇ.

Зал охопив шок. Гості почали перешіптуватися.

— Що це за дурниця? – я ледве вимовив.

— Це не так, я можу все пояснити! – вона схопила мене за руку, але я відступив.

Її очі панічно бігали по залу.

— Ти мені казала, що розлучена! – я не вірив у почуте.

— Я збиралася… Я подала документи… Просто вони ще не підтверджені…

— То ти БРЕХАЛА мені весь цей час?!

Гості завмерли, чекаючи моєї реакції.

Я глянув на священника. Він опустив руки, бо не міг продовжувати церемонію.

— Я кохаю тебе! Будь ласка, це нічого не змінює! – благала вона.

Але для мене змінилося все.

🔥 Я скинув обручку на підлогу, розвернувся і пішов геть.

👰‍♀️ Позаду залишилася наречена, її таємниця і весілля, якого більше не було.
🔥 Як би ти вчинив(-ла) на моєму місці?

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– А я свого чоловіка не кохала.

– А я свого чоловіка не кохала. – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, у сімдесят першому одружилися. – І як же це – не кохала?… …На лавці біля могилки сиділи дві малознайомі жінки. Вони прибирали тут на різних ділянках, а потім випадково зійшлися в розмові. – Чоловік? – підійшла і кивнула на фото пам’ятника жінка в сірому береті. – Чоловік. Рік вже… Не можу звикнути, тужу, сил немає. Ось і ходжу… Любила я його сильно, – жінка підтягнула кінці чорної хустки. Помовчали, а потім жінка, що підійшла, зітхнула і сказала: – А я свого чоловіка не любила. Співрозмовниця повернула голову, зацікавилася: – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, в сімдесят першому одружилися. – І як це – не любила, коли стільки років разом… – Назло за нього пішла. Подобався мені хлопець, а він до подружки переметнувся. Ось я і вирішила – вискочу заміж раніше за них. А тут Юрко – млявий. Він слідом ходив весь час, подобалася я йому, ось і… – І що? – Ох! Трохи не втекл...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі