Перейти до основного вмісту

"Подарунок, який розкрив усе" 🎁🔥


Наші п’яті роковини шлюбу наближалися, і я була впевнена, що це буде особливий день. Ми багато пройшли разом, пережили труднощі, підтримували одне одного, і я справді думала, що наш шлюб міцний, як ніколи.

Чоловік поводився спокійно, навіть занадто впевнено, ніби чогось чекав. Я списала це на те, що він, можливо, теж готує сюрприз. Я не помилялася.

За вечерею він простягнув мені маленьку, гарно запаковану коробочку.
— З річницею, кохана, — сказав він, усміхаючись.

Я розгорнула обгортку і побачила флешку.
— Що це? — здивовано запитала я.
— Просто встав у ноутбук. Думаю, тобі буде цікаво.

Його тон здався мені дивним. Я ввімкнула відео.

На екрані з’явилося зображення нашої спальні. Я відразу зрозуміла, що це було записано прихованою камерою. У наступну мить я побачила… його з іншою жінкою. Вона була напівроздягнена, він ніжно обіймав її, вони сміялися і пили вино за тим самим столом, за яким ми зараз сиділи.

Я відчула, як у грудях все стиснулося. Кров відлила від обличчя.
— Що це?.. — прошепотіла я, ледве переводячи подих.
— Правда, яку ти мала дізнатися, — спокійно відповів він.

Як ти міг?! — зірвалася я, не в силах стримати сліз.
— Ти впевнена, що хочеш грати роль жертви? — його голос звучав холодно. — Відкрий іншу папку.

З тремтячими руками я клацнула по файлу. На екрані з’явилися скріншоти моїх власних переписок… З колегою. Ті, які я видалила місяці тому, думаючи, що ніхто їх ніколи не побачить.

Я не могла нічого сказати. Він теж мовчав, просто дивився на мене.

Навіщо ти це зробив?
— Бо більше не хочу жити у брехні.

Він підвівся, взяв свій келих і випив останній ковток вина. Потім дістав із кишені конверт і поклав переді мною.

— Це документи на розлучення. Можеш їх підписати прямо зараз.

Я сиділа перед ним, ніби паралізована. Він дав мені подарунок, який зруйнував усе.

Я не плакала. Я взяла ручку, повільно підписала папери і вперше за довгий час відчула… полегшення.

🎁🔥 Цей подарунок змінив усе.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– А я свого чоловіка не кохала.

– А я свого чоловіка не кохала. – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, у сімдесят першому одружилися. – І як же це – не кохала?… …На лавці біля могилки сиділи дві малознайомі жінки. Вони прибирали тут на різних ділянках, а потім випадково зійшлися в розмові. – Чоловік? – підійшла і кивнула на фото пам’ятника жінка в сірому береті. – Чоловік. Рік вже… Не можу звикнути, тужу, сил немає. Ось і ходжу… Любила я його сильно, – жінка підтягнула кінці чорної хустки. Помовчали, а потім жінка, що підійшла, зітхнула і сказала: – А я свого чоловіка не любила. Співрозмовниця повернула голову, зацікавилася: – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, в сімдесят першому одружилися. – І як це – не любила, коли стільки років разом… – Назло за нього пішла. Подобався мені хлопець, а він до подружки переметнувся. Ось я і вирішила – вискочу заміж раніше за них. А тут Юрко – млявий. Він слідом ходив весь час, подобалася я йому, ось і… – І що? – Ох! Трохи не втекл...