Перейти до основного вмісту

"Коли свято йде не за планом: як поліція стала гостем на моєму весіллі під час першого танцю?"



Весілля йшло ідеально. Розкішний банкетний зал, гості у святковому настрої, я – у білій сукні, мій новоспечений чоловік – у елегантному костюмі. Ми були готові зробити наш перший танець як подружжя.

🎶 Мелодія почалася… Я поклала руки йому на плечі, він – на мою талію, і ми зробили перші плавні рухи під романтичну музику.

Аж раптом двері залу відчинилися… і вбігли поліцейські.

Ім'я та прізвище! – голосно запитав один із офіцерів, дивлячись просто на мого чоловіка.

Я застигла. Він різко відступив від мене, а в залі запанувала тиша.

Що відбувається? – я глянула на нього, але він мовчав, наче скам'янів.

Ви маєте право зберігати мовчання. Все, що ви скажете, може бути використано проти вас у суді! – продовжив офіцер, надягаючи йому наручники.

Я відчула, як земля йде з-під ніг.

Це якесь непорозуміння! – вигукнув мій чоловік.

Непорозуміння? – один із гостей встав із-за столу. Ти вкрав у мене 50 тисяч доларів і думав, що я цього не дізнаюся?

Мій погляд метнувся від поліцейських до обуреного гостя.

Що?! – я дивилася на чоловіка, не вірячи у те, що відбувається.

Ти жив з двома паспортами, відкривав бізнеси, набирав кредити та кидав людей! – продовжував гість. Я не міг тебе знайти, доки не побачив фото з твого весілля у соцмережах!

Мої руки тремтіли. Я не впізнавала людину, з якою щойно обмінялася клятвами.

Поліцейські відвели його до виходу.

Він озирнувся, зустрівся зі мною поглядом і сказав:

Вибач…

🚪 І вийшов із залу назавжди.

Я стояла в центрі кімнати у весільній сукні, а всі гості мовчки дивилися на мене.

Весілля було зруйноване.

Але я дякувала долі, що дізналася правду зараз, а не після років життя з шахраєм.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– А я свого чоловіка не кохала.

– А я свого чоловіка не кохала. – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, у сімдесят першому одружилися. – І як же це – не кохала?… …На лавці біля могилки сиділи дві малознайомі жінки. Вони прибирали тут на різних ділянках, а потім випадково зійшлися в розмові. – Чоловік? – підійшла і кивнула на фото пам’ятника жінка в сірому береті. – Чоловік. Рік вже… Не можу звикнути, тужу, сил немає. Ось і ходжу… Любила я його сильно, – жінка підтягнула кінці чорної хустки. Помовчали, а потім жінка, що підійшла, зітхнула і сказала: – А я свого чоловіка не любила. Співрозмовниця повернула голову, зацікавилася: – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, в сімдесят першому одружилися. – І як це – не любила, коли стільки років разом… – Назло за нього пішла. Подобався мені хлопець, а він до подружки переметнувся. Ось я і вирішила – вискочу заміж раніше за них. А тут Юрко – млявий. Він слідом ходив весь час, подобалася я йому, ось і… – І що? – Ох! Трохи не втекл...