Перейти до основного вмісту

📷💣 "Весільний фотограф зловив момент... який усе зруйнував!"


Весільний фотограф Матвій працював у цій сфері вже десять років. Він бачив різні історії кохання: від зворушливих моментів до неочікуваних скандалів. Але те, що сталося на цьому весіллі, він запам’ятає назавжди.

Церемонія проходила у вишуканому маєтку. Сонячний день, усміхнені гості, ідеальні кадри. Матвій уважно спостерігав за молодятами крізь об’єктив. Наречена виглядала неймовірно красивою у своїй білій сукні, а наречений сяяв від щастя. Вони обмінялися клятвами, обіймалися й танцювали – усе здавалося ідеальним.

Але потім відбувся один момент, який змусив Матвія насторожитися.

Коли настав час тостів, наречена відійшла убік. Вона думала, що ніхто цього не побачить, але Матвій завжди уважно слідкував за деталями. Він помітив, як вона підбігла до одного з гостей, високого темноволосого чоловіка, і, подумавши, що ніхто не дивиться… поцілувала його.

Це був не дружній поцілунок у щоку. Це був пристрасний, тривалий поцілунок.

Фотограф інстинктивно натиснув кнопку камери, зафіксувавши цей момент. Він не хотів вірити своїм очам. Хто був цей чоловік? Її колишній? Коханець?

Матвій не був тим, хто втручався у чужі справи, тому просто продовжив свою роботу. Але коли повернувся до студії, він переглянув усі знімки. Поцілунок був надто очевидним. Крім того, на кількох інших фото він помітив, що цей чоловік і наречена часто перешіптувалися, торкалися одне одного, хоча намагалися не привертати увагу.

Матвій вагався. Чи варто просто видалити фото і зробити вигляд, що нічого не сталося? Чи має він моральне право приховувати таку правду?

Зрештою, він вирішив залишити цей кадр у загальному архіві разом з іншими знімками. Його робота – відображати правду, і цього разу правда була неприємною.

Через два дні він отримав від нареченого коротке повідомлення:
"Дякую за фото. Весілля закінчилося швидше, ніж я думав."

Пізніше він дізнався, що наречений побачив ці фото, зіткнувся з нареченою і вона зізналася – чоловік на фото був її колишнім, з яким вона не змогла попрощатися. Вона виправдовувалася, що це була остання зустріч, але для нареченого це вже не мало значення.

Весілля стало початком кінця. Молодята подали на анулювання шлюбу через тиждень. А Матвій вкотре переконався – його камера бачить більше, ніж очікують люди.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– А я свого чоловіка не кохала.

– А я свого чоловіка не кохала. – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, у сімдесят першому одружилися. – І як же це – не кохала?… …На лавці біля могилки сиділи дві малознайомі жінки. Вони прибирали тут на різних ділянках, а потім випадково зійшлися в розмові. – Чоловік? – підійшла і кивнула на фото пам’ятника жінка в сірому береті. – Чоловік. Рік вже… Не можу звикнути, тужу, сил немає. Ось і ходжу… Любила я його сильно, – жінка підтягнула кінці чорної хустки. Помовчали, а потім жінка, що підійшла, зітхнула і сказала: – А я свого чоловіка не любила. Співрозмовниця повернула голову, зацікавилася: – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, в сімдесят першому одружилися. – І як це – не любила, коли стільки років разом… – Назло за нього пішла. Подобався мені хлопець, а він до подружки переметнувся. Ось я і вирішила – вискочу заміж раніше за них. А тут Юрко – млявий. Він слідом ходив весь час, подобалася я йому, ось і… – І що? – Ох! Трохи не втекл...