– Проходьте, мамо, ми вас чекали, – привітав син Олексій, а невістка підхопила куртку і простягнула свекрусі капці. Радісну посмішку невістки раптово змінила стурбованість. Ольга Іванівна пройшла до вітальні, а Олена кивнула на підлогу, і Олексій теж помітив те, що й вона – вологі відбитки на підлозі.

– Проходьте, мамо, ми вас чекали, – привітав син Олексій, а невістка підхопила куртку і простягнула свекрусі капці. Радісну посмішку невістки раптово змінила стурбованість. Ольга Іванівна пройшла до вітальні, а Олена кивнула на підлогу, і Олексій теж помітив те, що й вона – вологі відбитки на підлозі. Вони обмінялися поглядами, але вирішили поки що не порушувати цю тему. У Олексія та Олени була чудова новина: нещодавно в них народилася двійня, і ось, коли малюки трохи підросли, вони вирішили запросити найближчих, щоб відсвяткувати цю радісну подію. Ольга Іванівна, яка вже кілька років була на пенсії, принесла онукам гарні в’язані речі, зроблені власноруч, бо на покупні подарунки в магазині у неї просто не вистачало коштів. Тому вона спочатку не хотіла йти в гості, казала, що завітає іншим разом, але син з невісткою наполягли, що в такий важливий день мама має бути поруч. Хлопчиків назвали Іван та Дмитро. Ольга Іванівна була дуже рада вибору імен для онуків, адже її чоловіка звали Дмитро, а батька – Іваном, тож син зберіг сімейні традиції у виборі чоловічих імен, що не могло не тішити. – Який же він гарненький, вилитий Лідочко. А цей – копія Олексійку. Ой ні, я вже зовсім заплуталася, вони ж однакові, як дві краплі води, – Ольга Іванівна ходила біля колиски і не могла розібрати, де котрий, бо хлопчики були справді дуже схожі.

А Олексій з Оленою лише щиро сміялися, адже щира бабусина радість, переплетена з розгубленістю, викликала в них ніжну усмішку. Коли гості розійшлися, Ольга Іванівна теж почала збиратися додому. Олена поглянула на чоловіка, і Олексій запропонував мамі залишитися в них на ніч: – Мамо, може, залишитеся в нас? Пізно вже, невідомо, чи ще ходить автобус. А заодно допоможете Олені з дітьми – їх сьогодні треба викупати і вкласти спати. – Гаразд, синку, як скажеш, – погодилася Ольга. Вона допомогла невістці прибрати зі столу, потім вимила посуд, розставила все по місцях. А потім вони разом взялися купати малюків. Скільки ніжності сяяло в очах бабусі. Невістка обережно передала їй на руки одного з хлопчиків, але вона злякалася, сказала, що боїться, бо дитинка така маленька, ще ненароком вислизне з рук. – Мамо, ви ж Олексія якось виростили, жодного разу не впустили, – жартуючи, відповіла невістка.

– Ой, то ж коли то було, я вже й забула, як то воно – дитину на руках тримати, – збентежено відмовилась Ольга. Олена поклала Дмитрика на руки свекрусі, і хлопчик миттєво затих, наче відчув, що біля рідної людини, що він у цілковитій безпеці. Невістка ж тим часом заколисала на руках Іванка. Для Ольги приготували постіль в окремій кімнаті, щоб вона змогла виспатися, але старенькій було не до сну. Вона прислухалася до кожного звуку, намагаючись розібрати, чи не покряхкує бува Дмитро або Іванко. Так вона промучилася всю ніч у тривожному очікуванні, що тільки над ранок заснула міцним сном. Коли прокинулась, невістка вже поралася на кухні, готуючи сніданок, а малюки солодко спали у своїх ліжечках. – А де ж Олексій? – здивувалася Ольга, побачивши на кухні лише Олену. – Мамо, ви сідайте снідати, а Олексій зараз приєднається до нас, – заспокоїла свекруху невістка. За кілька хвилин Олексій справді повернувся додому, тримаючи в руках велику коробку.

– Мамо, це вам. Відкривайте, – промовив Олексій, ледь стримуючи усмішку. Ольга Іванівна розгорнула коробку і побачила в ній пару нових зимових чобіт. Від несподіванки вона навіть не могла вимовити жодного слова. – Діти, та вони ж дуже дорогі, я не можу прийняти від вас такий подарунок, – розгубилася Ольга і ледь не розплакалась. – Мамо, ви для нас дорожчі за будь-які чоботи. Ну ж бо, взувайте і носіть на здоров’я, – син лагідно обійняв матір. Ольга Іванівна приміряла чоботи, і не могла натішитися обновці, все дивувалася, звідки ж діти здогадалися, що їй потрібне нове взуття, адже її старі чоботи зовсім розлізлися і ремонту вже не підлягали, а на нові у неї не було заощаджень. Раптом хтось із малюків голосно заплакав, і бабуся в нових чоботях, які щойно приміряла, поспішила до онуків. – Яка ж ти в мене молодець, щиро дякую тобі, – пошепки промовив Олексій до дружини. – Якби не ти, я б сам ніколи не здогадався. – А що тут було гадати? Мама ще вчора, як прийшла, а в неї ноги зовсім мокрі, глянула я на мокрі сліди на підлозі, а потім на її старенькі чоботи, і все зрозуміла. Для нас три тисячі – це великі гроші, але ми ще заробимо, а для твоєї мами – сума захмарна. Хай носить на здоров’я, – Олена ніжно пригорнулася до чоловіка.

А Ользі Іванівні стало так тепло і затишно на душі, чи то від нових чобіт, чи то від усвідомлення того, що вона така потрібна і важлива для своїх дітей.