– Як в село? А мій новий манікюр? А купальник? – Манікюр покажеш бабусі. Вона таке диво ніколи не бачила, а купальник вигуляєш на сільській річці. На очі Оксани навернулися сльози

– Як в село? А мій новий манікюр? А купальник? – Манікюр покажеш бабусі. Вона таке диво ніколи не бачила, а купальник вигуляєш на сільській річці. На очі Оксани навернулися сльози

Стас нервував. Вже майже 15 хвилин він стояв поруч із банкоматом, і дивився як старенька бабуся намагалася зняти гроші. Вона бурмотіла щось собі під ніс і робила дивні маніпуляції. У неї нічого не виходило, але бабуся виявилася настирливою і повторювала ці самі маніпуляції знову і знову.

Їй намагалася допомогти дівчина, яка стояла позаду, але бабуся відмовлялася. Чи то боялася, чи то була надто вперта. У результаті дівчина відступила і тепер так само як і Стас стояла в очікуванні.

Звичайно, можна було поїхати до іншого банкомату, але Стасові не хотілося.

Хотілося якнайшвидше повернутися додому, після важкого робочого дня.

Там його вже зачекалися дружина Оксана та донечка Віра.

Оксана дзвонила вже кілька разів, і з кожним разом її голос ставав дратівливішим. Їй взагалі було важко, щось пояснити, а тут таке!

Стас почекав ще хвилин п’ять і вирішив, що з’їздить і зніме гроші вранці.

Взагалі він звик користуватися карткою, але саме завтра їм як ніколи потрібна була готівка.

Справа була в тому, що у Стаса завтра починалася двотижнева відпустка. Вони з Оксаною чекали її давним-давно, але Стас намагався ще зайвий раз не відпочивати.

Працював він дуже багато намагаючись щоб дружина та донька ні чого не потребували, але врешті-решт і він втомився. Тож цієї довгоочікуваної відпустки чекав із нетерпінням.

Цього разу вони з Оксаною вирішили, що поїдуть за місто, до одного з їхніх добрих друзів. У нього там був чудовий будинок у сучасному стилі. Збудував він його нещодавно і Стас з Оксаною були там лише одного разу, та й то їздили лише на вихідні.

Після цієї подорожі, обидва були у захваті. Будинок справді був чудовий, а вже про природу й казати нічого.

Знаходився цей самий будинок у дуже мальовничому місці і все там було чудово, але банкоматів там не було, а Стас любив щоб у гаманці, крім карток, шаруділа готівка, а саме сьогодні, ця сама готівка, скінчилася до останньої копійки.

Саме з цієї причини він зараз і стирчав біля цього банкомату, але всякому терпінню приходить кінець і він поїхав додому з пустими руками.

Ще в машині, по дорозі додому, його раптом відвідало дивне почуття, але що це Стас відразу зрозуміти не зміг. З думок не виходила та сама старенька бабуся. Стас списав все на роздратування, яке охопило його біля банкомату і спробував викинути з голови.

На якийсь час йому це навіть вдалося.

Вдома, натхненна Оксана, захоплено описувала їхню майбутню відпустку і те як буде хвалитися своїм новим, дорогим манікюром перед подружкою, дружиною того самого друга.

Стас слухав, підтакував дружині, а з голови не виходила та сама бабуся. І Стас вже точно знав чому.

Вона нагадала йому бабусю Марію і хвиля спогадів охопила його. Його бабуся жила в селі, і Стас не бачив її вже три роки. Дзвонив на свята, регулярно посилав грошові перекази, але з’їздити і відвідати її не було коли.

Робота, молода дружина, маленька дочка, розваги. Все це займало дуже багато часу, а ось часу з’їздити до бабусі не було.

Востаннє вони з Оксаною були у неї, коли Вірі був рік. Тоді вона плакала від щастя і не спускала з рук маленьку правнучку.

Тоді ж Стас подарував їй новенький телефон, на який, до речі, регулярно посилав фото і поповнював баланс, хоча чудово бачив, що жодне його повідомлення не прочитане.

Він розумів, що швидше за все бабуся просто так і не освоїла інтернет. Слава Богу, що навчилася відповідати на його рідкісні дзвінки, і це вже було для неї великим досягненням.

У принципі вона взагалі не любила сучасну техніку. Приймала лише телевізор і раніше Стас постійно жартував над нею через це.

Бабуся лише усміхалася у відповідь і відмахувалась від нього кухонним рушником.

Вночі, вже лежачи в ліжку, він ніяк не міг заснути. Пам’ять послужливо повертала його в дитинство, коли він маленький, білобрисий хлопчик проводив все літо у бабусі.

Батьки привозили його до села щоліта і аж до осені він був там.

Живо згадався запах бабусиних пирогів і гора ароматних млинців із малиновим чи сливовим варенням. Такого варення він більше ніколи не їв.

Згадався і бабусин рушник з вишитими квіточками.

Тоді ще був живий дід, який тільки сміявся з неслухняного онука і з слабких спроб бабусі виховати з нього людину.

Всі ці спогади проскочили перед Стасом як одна мить і принесли йому почуття великого сорому перед людиною, яка його щиро любила і чекала.

Вранці, за сніданком, Стас дивлячись на бутерброди, приготовлені дружиною, раптом запитав її.

– Оксано, а ти варення варити вмієш?

Дружина здивовано глянула на чоловіка.

– Ну, не знаю, ніколи не пробувала. А навіщо його варити? Його он у магазині скільки завгодно і будь-що.

Стас глянув на неї, підвівся з-за столу і сказав спокійним тоном.

– Ну раз не вмієш, значить настав час вчитися.

– В сенсі?

– В прямому. Пора вчитися варити варення.

– Так, що з тобою, Стасе? Ти мене дивуєш.

– Я, Оксано, сам себе дивую. Ми не їдемо за місто! Ми поїдемо в село. До бабусі.

Оксана застигла.

– Як в село? А мій новий манікюр? А купальник?

– Манікюр покажеш бабусі. Вона таке диво ніколи не бачила, а купальник вигуляєш на сільській річці.

На очі Оксани навернулися сльози, але за виразом обличчя чоловіка було зрозуміло, що він вирішив все твердо, а якщо він щось вирішив то його було не переконати.

Якщо Оксана через рішення чоловіка проплакала пів дня, то Віра була навпаки дуже щаслива.

Бабусю вона звичайно не пам’ятала, але кожну нову пригоду сприймала із захопленням, втім, як і всі маленькі діти.

Як не чинила опір Оксана, але суперечити чоловікові не захотіла і наступного ранку вони виїхали в село.

Коли Стас побачив свою бабусю, він не зміг стримати сліз, а про неї й мови бути не могло. Вона плакала та обіймала по черзі то Стаса, то Оксану, то Віру.

Стаса вразило те, що з часу його останнього приїзду тут нічого не змінилося. Та ж стерильна частота, той самий червоний, до блиску начищений чайник, ті ж, дбайливо вишиті бабусиною рукою, рушники.

Вранці наступного дня їх розбудив чарівний запах бабусиних млинців та пирогів. Стас, ніби знову опинився у дитинстві. Знову ті ж самі млинці і те ж дивовижне, єдине у світі варення.

За час відпустки він переробив у будинку і на подвір’ї все, чого вимагала чоловіча рука.

Бабуся ніби помолодшала на кілька років і щодня радувала своїх близьких чимось смачненьким. Щодня вона гордо брала правнучку за руку і вони крокували до місцевої крамнички, де бабуся купувала внучці все, що вказував маленький пальчик.

Стас, хотів було сказати бабусі, що вона дуже балує Віру, але тут же чув заперечення від бабусі.

Навіть Оксана, яка була категорично проти приїзду сюди, тепер щасливо посміхалася і жартувала, що такої засмаги вона не отримала б ні в одному солярії.

Два тижні проскочили непомітно. Розлучення було дуже важким для всіх, особливо для бабусі, але Стас пообіцяв їй, що наступного разу вони приїдуть до неї зовсім скоро, хоча б просто на вихідні.

Те саме він пообіцяв і собі.

У місті на них знову чекала рутина та буденність. Стасові страшно не хотілося виходити на роботу, але інакше було не можна і він це чудово розумів.

Робочий тиждень тягнувся повільно і Стас з нетерпінням чекав на суботу, щоб виспатися, але саме та субота стала для Стаса особливою.

Вранці його розбудив божественний запах млинців. Здивований, Стас пройшов на кухню і застав свою дружину, яка з ентузіазмом готувала млинців, гора яких уже височіла на тарілочці посеред столу.

Від подиву він не міг сказати жодного слова. Оксана ніколи не захоплювалася куховарством, а вже випічкою так точно ні.

Помітивши його, Оксана посміхнулася і сказала.

– Ну що застиг? Іди приводь себе в порядок і питимемо чай. Я ще й варення зварила, – хвалькувато сказала Оксана, відкриваючи кришку маленької каструльки, – Зробила все як навчила бабуся. Один в один.

Стас не міг повірити своїм вухам. Він підвівся, підійшов до дружини і міцно її обійняв.

– Дякую, – сказав він.

– За що?

– За млинці, за варення, за все.

– Чи то ще буде. Ось ми наступного разу поїдемо до бабусі і я навчуся варити щавлений борщ. Адже ми поїдемо, га?

– Звичайно, мила, звичайно поїдемо.

Стас обіймав дружину і дякував Богові за неї, за дочку, за батьків, за бабусю, за своє щасливе дитинство, за все.

За все, що життя йому дало, і за те, що в нього ще буде…