Історії Серця

  "– Васько! Живий! – радісно кликав Антон, притискаючи кота до себе. – Де ти був? Ми вже думали… А мама вірила! Антон зупинився біля старого будинку, де минуло його дитинство. Коли він був тут востаннє? Так, восени минулого року. Саме тоді він наполіг, щоб мати нарешті покинула село і перебралася до нього в місто. На той момент у селі ще зрідка здіймався дим із парочки пічних труб: в одному будинку доживав свого віку дід Іван, в іншому – його мама. Обидва до останнього не хотіли їхати, але й дідові довелося якось прикинути хвіртку і поїхати, не озирнувшись. Перед від’їздом він затяг мотузкою хвіртку до стовпа, щоб її не тріпав вітер, сів у машину сина і залишив рідні краї, що стали спорожнілими. Мати Антон завіз тижнем раніше. Він зумів її переконати, що у міській квартирі їй буде затишніше, тепліше і йому спокійніше. Так воно й вийшло: не треба було більше вставати затемно, щоб розтопити грубку, йти за водою до колодязя, розчищати від кучугур стежку. Продукти тепер не ...

Була в мене думка – цьогоріч на свята додому приїхати, дітей на Батьківщину привезти. Та потім згадала, як воно у нас святкується і вирішила в Польщі залишитися. Нема бажання бачити п’яне лице чоловіка. Я в шлюбі вже десять років. Та зараз мій Микола в Україні залишився.  Коли почалась війна я вирішила рятувати дітей і виїхати. Не буду приховувати, що вплинуло на це рішення ще й те, що життя з чоловіком зовсім не складалося. Микола сидів без роботи, випивав час від часу. А я сама з двома дітьми мусила все господарство на собі тягнути. Коли я поїхала свекруха подзвонила мені й мало не в сльозах почала просити:  – Допоможи і моїй Надійці влаштуватися! Вона сама не зможе! А тут геть себе занапастить з цим Тарасом.  – Але ж вони лишень побралися, дитину планували.  – Та то вже видно, що добра з того не буде. Та й Тарас рветься на війну. Погодилась я, прийняла зовицю і допомогла їй з усім. Вона зробила документи, оформила допомогу. Згодом на курси записалася, а чоловік її...

  "– Ну що дідусь, поговорив з онуком? – сміється мама Альошки. – Ну так, історія повторюється, і знову Іванова! Ох вже ці Іванови, паморочать голови нашим хлопцям! – сміється тато Альошки, та дідусь Мишка… – Мамо, ти мені блакитну сорочку одягни завтра в садок. – Блакитну? А що так? – А Наталка Іванова сказала, що мені гарно в цій сорочці, вона мені до очей пасує! – Ну раз Наталка сказала, то звичайно одягнеш завтра блакитну сорочку. Альошка задоволений пішов грати зі старшим братом. Володька старший за нього, і вже ходить до школи. Мама ввечері розповіла татові про блакитну сорочку, що так пасує до очей сина. Тато посміявся, поплескав молодшого сина по спині. – Що синку, подобається Наталка? – Ага, я з нею одружуватися буду! – Ось як? Ну спочатку ж треба вивчитися, освіту здобути, а потім уже одружуватися. – Ого, так довго… Альошка замислився. – Тату, а можна я з Наталкою завтра одружуся? – Завтра? А де ж ви будете жити, синку? – Так вдома, – здивован...

  "– Рито, ти ж у банку працюєш, та ще й у кредитному відділі! Може, якось допоможеш моєму другу Мишкові отримати кредит? – Зухвало видав брат Маргарита вранці у суботу приїхала до квартири батьків, щоб обговорити дуже важливе питання – де і як відзначати ювілей батька Петра Володимировича. До урочистості залишалося ще півтора місяця, але Рита була людиною серйозною, докладною, вона любила прораховувати все заздалегідь, щоб не було жодних сюрпризів. – Дівчата, ну що ви задумали? Який ресторан? Посиділи б удома, своєю родиною, а ще краще на дачі, по-простому, – умовляв ювіляр дружину та доньку. Але вони були непохитними. – Ось я порівняла ресторани: меню, ціни, відгуки – та обрала «Оріон». Вчора подзвонила, домовилась. – У понеділок я схожу туди сама, і ми уточнимо меню, – сказала Рита. – На скільки людей будемо замовляти? – Петре, ти кого запрошувати збираєшся? – звернулася до чоловіка Наталія Вікторівна. – Так, Рито, ти почекай, ми з батьком зараз все прикинемо, а ти ...

 Вчора її в черговий раз обдурили. Прийшли дві дівчини красуні, подарунки почали роздавати, заговорили зуби та залишили без копійки. Ну а як не повіриш? Адже люди ж вони, не звірі безсовісні. Адже не перший раз обманюють і я все вірю людям Бабуся Олена сиділа біля вікна і з сумом спостерігала як по склу стікали струмочки від дощу. Третій день ллє, третій день небо плаче, ніяк не заспокоїться. Прямо як життя моє, тільки сльози та більше нічого хорошого. Для чого жила? Для чого по землі ходила? Щоб мучитися? Одна тепер, зовсім одна, на всьому білому світі нікого, ні одної рідної людини не залишилося. Вчора її в черговий раз обдурили. Прийшли дві дівчини красуні, подарунки почали роздавати, заговорили зуби та залишили без копійки. Ну а як не повіриш? Адже люди ж вони, не звірі безсовісні. Адже не перший раз обманюють і я все вірю людям. Та що там говорити все життя обманювали. У бабусі Олени по щоках потекли сльози. Не щастило їй у житті. Чоловік непутящий, пішов з життя. Сина...

  "– А вона працює… Ірино Максимівно, у вашому віці ви мали б дивитися серіали та лущити насіння на лавці. А ви “працюєте”… А якщо до цього дійшло, то треба й гроші до загального бюджету вносити, інакше виходить, що все на наших плечах. – діловим тоном заявив зять – Книжку читаєш? Добре тобі. Час є… А я ось нічого не можу – ні книжку почитати, ні посидіти, ні відпочити. Кручусь, як муха в окропі. Лізка росте, все горить на ній, не встигаємо одяг купувати. Мишкові зарплату урізали… – донька Ірини Максимівни, напросившись у гості, зручніше вмостилася на материній кухні та почала скаржитися на життєві негаразди. Ірина Максимівна тужливо подивилася на відкладений роман, недопитий чай та надкусаний скромний бутерброд із лікарською ковбасою. Раз дочка Наташа затягла тужливу пісню, це надовго, як показує практика. І Ірина Максимівна приготувалася терпляче слухати… – У Мишка зовсім завал, мамо. Хоч би під скорочення не потрапив. Якщо потрапить, то все тоді. І в мене зарплати кіт напла...

"–  Ми Пробач мені, дочко, ну пробач! Гріх на мені! А може, пустиш таки до себе пожити?ж рідні люди! “Бог простить”, – подумала Лєра і вголос сказала: – Ні, не пущу! Я і так зараз роблю для тебе все, що можу! Крапка! – вона з досадою скинула руки матері зі своєї шиї й розвернулася до виходу – Тільки обіцяй мені, що то буде хлопчик! Новина про цікаве положення дружини дуже втішила Андрія. – А то знаєш, роль батька дівчат мені ось уже де! – він виразно провів долонею по шиї й знову посміхнувся. Настя, намагаючись приховати роздратування та тривогу, теж усміхнулася. – Звичайно, любий, я не маю сумніву, що в нас буде саме хлопчик! “Як я тобі це гарантувати можу?! – злісно подумала вона про себе. – Звідки я знаю, яка там від тебе хромосома причепилася!” Термін був лише два місяці, і стать дитини Настя ще не знала. Вона й сама хотіла б, щоб у них був саме син. Хоча б тому, що розуміла – адже чоловік і піти від неї може, якщо буде дівчинка. …У першому шлюбі в Андрія саме ...

 "– Стукайте – і вам відчинять… Бо під лежачий камінь вода не тече… – Лєно, не вір ти йому, – подруга Світлана була, як завжди, категорична. – У нього в очах порожнеча якась … – Заздриш? Та він мені подарунки щодня дарує, у кафе водить. – Йому квартира твоя потрібна! За неї можна і на парфумерію витратитись. – Не моя вона, а бабусина. – А бабуся де? У селі. І не вічна вона. І дістануться ці хороми тобі. А якщо за свого Максима заміж вийдеш, він тебе потім звідти вижене в халупу якусь. Я таких наскрізь бачу! Ледве не посварилися вони з подругою тоді. Квартира справді була шикарною, такі «сталінками» називають. Стелі високі, двері в кімнатах в обидва боки відчиняються, передпокій – як вітальня. Звели кілька таких будинків у місті одразу після вітчизняної спеціально для офіцерів командного складу, які з фронту повернулися. Прадідусь Олени до Берліна дійшов у чині полковника. Олена, правда, його ніколи не бачила, а ось дідусь пам’ятав. Він також став військовим і до полк...

 "Повернулась до колишнього чоловіка, бо у квартирі зареєстрована. А в нього вже інша дружина… Маргарита з Вадимом увійшли до квартири й остовпіли. У коридорі, прямо на підлозі, валялися шуба, чоботи та дорожня сумка. Вони перезирнулися один з одним. Поки вони були на роботі, хтось проник у їхню квартиру. Вадим пройшов до кімнати й побачив, що на дивані спить Світлана, його колишня дружина. Ось її він зовсім не очікував побачити. І не те, що у своїй квартирі, а взагалі у цьому житті. П’ять років тому вона пішла від нього до Діми, свого першого кохання, подала на розлучення, забрала дочку і поїхала з ним в Італію. Діма був біологічним батьком дочки, але покинув Світлану, коли вона була в положенні. Світлана, боячись ганьби та гніву батьків, запропонувала Вадиму з нею одружитися. Вадим не чинив опір, бо вони навчалися на одному курсі й Світлана йому завжди подобалася. Про те, що Світлана в положенні він дізнався після весілля. Але вона так щиро плакала і каялася, що він ...

  Маленький садівник… Хлопчик стояв біля машини Aston Martin. Самі розумієте, як восьмирічна дитина дивилася на це блискуче диво техніки. А поряд з машиною стояв водій у формі, кашкеті, склав руки за спиною. Важливий такий, не підступишся… А малюкові дуже хотілося посидіти всередині, доторкнутися руками, а може… Може, навіть зробити знімок на телефон. До водія підійшла жінка у суворій сукні. Хлопчик подивився на неї й вирішив – ця бідніша буде, бо одяг на ній не дуже… Звідки дитині було знати скільки коштує цей костюм від Кутюр? – Тьотю, тітко, – позвав він тихенько, поглядаючи зі страхом на важливого водія. – Тітко, можна я посиджу всередині? Водій суворо подивився на дитину, і той стиснувся в грудочку, але тітка чомусь раптом сказала: – Ну, звісно, малюк. Давай, я потримаю твій рюкзачок. Хлопець глянув на важливого водія і поліз у машину. Захопленню не було межі. А коли добра тітка в бідному костюмі від Кутюр сфотографувала його за кермом на його старенький телефон, він...

  – Якби ви були гарною жінкою, вам би й добра невістка дісталася! Так вам і треба! – Захихотіла Серафима – Так, – вперла руки в боки Зоя Григорівна, – давай, збирай свої речі та вимотуйся з моєї квартири! Ще не вистачало, щоб усілякі дівки тут себе господаркою відчували! Ліза дивилася на свою свекруху, що не відбулася, і не могла зрозуміти, що вона зробила не так. Максим теж здивовано дивився на матір. Зоя Григорівна жила в іншій квартирі зі своїм чоловіком. При знайомстві з Лізою вона була дуже доброзичливою і навіть схвалила вибір сина. Та й Максим запропонував Лізі переїхати до нього лише після схвалення матері. За два місяці спільного життя конфліктів між ними не було. Ліза і зараз гостинно зустріла Зою Григорівну, запропонувала їй чай із пирогом. Але зустріла холодний погляд та вимогу покинути квартиру. – Мамо, ти чого? – здивовано спитав Максим. – Я вас чимось образила? – Запитала Ліза. Зоя Григорівна, проігнорувавши питання сина, зневажливо оглянула Лізу з ніг до гол...