"– Рито, ти ж у банку працюєш, та ще й у кредитному відділі! Може, якось допоможеш моєму другу Мишкові отримати кредит? – Зухвало видав брат

 

"– Рито, ти ж у банку працюєш, та ще й у кредитному відділі! Може, якось допоможеш моєму другу Мишкові отримати кредит? – Зухвало видав брат

Маргарита вранці у суботу приїхала до квартири батьків, щоб обговорити дуже важливе питання – де і як відзначати ювілей батька Петра Володимировича.

До урочистості залишалося ще півтора місяця, але Рита була людиною серйозною, докладною, вона любила прораховувати все заздалегідь, щоб не було жодних сюрпризів.

– Дівчата, ну що ви задумали? Який ресторан? Посиділи б удома, своєю родиною, а ще краще на дачі, по-простому, – умовляв ювіляр дружину та доньку.

Але вони були непохитними.

– Ось я порівняла ресторани: меню, ціни, відгуки – та обрала «Оріон». Вчора подзвонила, домовилась.

– У понеділок я схожу туди сама, і ми уточнимо меню, – сказала Рита. – На скільки людей будемо замовляти?

– Петре, ти кого запрошувати збираєшся? – звернулася до чоловіка Наталія Вікторівна. – Так, Рито, ти почекай, ми з батьком зараз все прикинемо, а ти поки кави випий.

Мати пішла до кімнати, Рита почала варити собі каву. І в цей час на кухню заглянув Юрій, її молодший брат. Він уже закінчив коледж, кілька років працював, але все ще мешкав з батьками.

– Рито, привіт! У мене до тебе є невелика справа, – сказав він.

Маргарита добре знала свого брата, тому зрозуміла, що той зараз у неї щось проситиме.

– В борг не дам, – відразу попередила вона. – Ми вчора черговий внесок з іпотеки зробили, тож у нас все під розрахунок.

– Та я не про гроші, – сказав Юрій. – Точніше, про гроші, але не про ваші.

– Тоді кажи.

– Ну, ти ж знаєш Мишка.

– Колесова чи що?

– Так. Так от, у нього проблеми. Хотів узяти у банку кредит на свій бізнес, а банк йому відмовив.

– А від мене ти що хочеш? – Запитала сестра.

– Рито, ти ж у банку працюєш, та ще й у кредитному відділі! Може, якось допоможеш Мишкові отримати кредит?

– Юро, якщо йому відмовили, то я ніяк допомогти не зможу! Це не залежить від мене! Моя справа – прийняти заявку від клієнта, зібрати пакет документів, та надіслати їх вище – туди, де ухвалюють рішення.

– Крім того, якщо Мишкові відмовила, значить, у нього погана кредитна історія.

– І що? Тепер йому нічим не допомогти? – спитав Юрій.

– Не знаю. Якщо тільки в інші банки звернутися. Нехай почитає відгуки, є банки, де не так чіпляються. Може, й поталанить. Тільки відсотки, швидше за все, будуть захмарні, – порадила Маргарита.

– Слухай, у мене ось ще яке питання: Мишко просить мене, якщо йому таки дадуть кредит, піти до нього в поручителі, – повідомив Юра.

– Не здумай! Хоча ти навряд чи підійдеш для цієї ролі, – відповіла сестра.

– Чому? Я працюю вже три роки, причому на тому самому місці. Зарплата у мене, може, не така велика, але стабільна.

– А чому ж ти зі своєю «стабільною» зарплатою минулого року прострочив три платежі за свій мотоцикл?

– За тебе тоді батьки платили, коли мама випадково у поштовій скриньці знайшла лист із банку про прострочення.

– Тоді це випадково вийшло!

– Випадково? А до речі, мотоцикл твій де? – Усміхнулася Рита.

Вона чудово знала, що брат свого «залізного коня» розбив. Добре, що сам не покалічився.

– Тож, Юро, у тебе кредитна історія теж підмочена. Немає до тебе довіри!

Вирішивши всі запитання з батьками, Маргарита пішла. А засмучений Юрій зателефонував приятелю:

– Мишко, Ритка відмовилася! Сказала, що тобі навряд чи в якомусь банку дадуть кредит. І про поруку: не вийде – у мене теж проблеми із кредитною історією, я ж торік за мотоцикл вчасно не платив. Тож вибач, нічим допомогти не зможу.

– Не хвилюйся! Я всі запитання вже вирішив. Завтра йду отримувати гроші, – радісно сказав йому друг.

Ювілей глави родини був у розпалі. Петру Володимировичу сказали багато добрих слів, загалом були задоволені й гості, і господарі.

Але Маргарита зауважила, що Юрій, коли розмовляє з кимось, усміхається. А щойно співрозмовник відходить, похмурніє: видно, що його щось турбує.

Маргарита присіла поруч із братом:

– Ти чого, Юрко? Сидиш похмуріше хмари, ніби в тебе лихо якесь.

– Мишко подзвонив. Погано в нього все, – відповів Юрій.

– А що? Йому так і не надали кредит? – спитала Маргарита.

– Дали, але краще б не давали. Він хотів відчинити крамницю запчастин та все, що треба для догляду за мотоциклом. І при крамниці зробити, свого роду клуб.

– Мовляв, народ збиратиметься, спілкуватиметься, загалом, у нього там багато ідей було. Насамперед він купив приміщення: на першому поверсі житлового будинку.

– Там уже до нього була якась крамниця, тож приміщення з житлового вже було переведено в нежитлове.

Мишко на це й сподівався і далі нічого з’ясовувати не став. А коли почав оформлювати документи, то з’ясувалося, що в магазині, розташованому у житловому будинку, те, чим він планував торгувати, продавати не можна.

– І що тепер? – спитала Маргарита.

– Не знаю. І Мишко не знає. Уявляєш, він уже товар замовив, аванс заплатив. У нього було відкладено гроші на перший платіж банку.

– Другий він розраховував заплатити вже із вторгованих, які отримає. А тепер грошей, щоб платити банку, немає. Постачальникам за товар винен. І ще комуналку за помешкання платити треба.

– Потрапив Мишко! – поспівчувала Маргарита. – Але взагалі він сам винен. Перш ніж за якусь справу братися, треба було всі документи вивчити, всі дозволи отримати.

– А ця молодь зелена, рветься свою справу налаштовувати: “Я такий крутий, на дядька працювати не збираюся”!

– Знаєш, скільки я бачила таких? Зі ста таких бізнесменів добре, якщо п’ять-шість досягають успіху! Сильно за друга переживаєш?

– Немає в мене більше друга. Він сьогодні зателефонував і сказав, що якби я тоді не «зіскочив», а допоміг би йому, пішов би бодай поручителем за кредитом, то зараз усе могло б бути інакше, – сумно сказав Юрій.

– Ага, інакше! – посміхнулася Маргарита. – Знаєш, як це «по-іншому» виглядало? Батьки зараз би не ювілей батька святкували, а вирішували, що продати, щоб ваші з Мишком борги затулити!

– Та розумію я це! Тільки все одно почуваюся якось гидко. Наче я другові зрадив!

– Юро, вам уже по двадцять п’ять років. Я розумію, що ви дружите з дитинства. Звикли один одного рятувати. Але фінанси – це таки інше!

– Якби Мишкові треба було допомогти з ремонтом, наприклад, даху на дачі, і ти всю відпустку там пропрацював, я б тобі слова не сказала.

– Але уяви, що ти піддався на його вмовляння і вліз у цю справу! Так, батьки тобі допомогли б. Але це не мотоцикл, там зовсім інші гроші!

– Ти потім з такою кредитною історією ніколи не зміг би взяти ту ж іпотеку. А ти ж не завжди з батьками житимеш! У дорослому житті кожен має відповідати за себе!

– Рито, ти начебто все правильно говориш, але на душі все одно паршиво, – зітхнув Юрій.

– Гаразд, подивімося з іншого боку. Тобі ця крамниця була потрібна? Мені здається, що ти після тієї дорожньої пригоди до мотоциклів охолонув. Я маю рацію?

– Так.

– Тоді виходить, що, підтримуючи Мишка, ти не свою мрію втілював у життя, а його! От і подумай, чи варто було так дорого платити за чужу мрію?

– А Мишко знав, на що йшов! Видереться! Крамницю продасть, з товаром розбереться. Досвід отримає – наступного разу буде розумнішим.

– Рито, там справа ще гірша. Коли я відмовився бути його поручителем, він Віку вмовив, – сказав Юрій. – Це його дівчина. Вони планували одружитися.

– Нічого собі! Він що – зовсім без голови? І що ж тепер? Якщо він не платитиме, то десь через пів року банк почне цій Вікторії дзвонити. Вона із батьками живе?

– Так. Віка батькам уже сказала. Там такий скандал був! Мені хлопці розповідали, що батько Віки Мишка зі сходів спустив.

– Колекторів зі сходів не спустиш, – сказала Рита. – Не заздрю я цим людям. І Віка теж гарна. І що вони тепер робитимуть?

– Начебто батьки Мишка збираються продавати будинок у селі, чи дачу, я точно не знаю.

… Батьки Михайла, щоб покрити борги сина, були змушені продати й бабусин будинок у селі, і свою дачу.

Сам він тепер працює на дядька, намагається хоч якось відшкодувати батькам фінансові втрати. З Вікою вони більше не зустрічаються.

Юрія Михайло також більше не вважає своїм другом. Юрій переймається. Але краще так, ніж сплачувати чужі борги! Я слушно міркую?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

"