Історії Серця

Олена з Миколою вечеряли на кухні. – Коханий, може, з’їздимо до Марійки? Доньку відвідаємо, онучку побачимо, – раптом запропонувала дружина. – Залюбки! – усміхнувся Микола. – Тоді я їй нічого не казатиму. Зробимо сюрприз, – вирішила Олена. У суботу вранці вони зібрали подарунки, гостинці та вирушили в дорогу. До обіду батьки вже були біля будинку доньки. Микола дістав сумки з багажника, і вони піднялися до квартири Марії. Олена натиснула на дзвінок. За хвилину двері відчинилися, і на порозі з’явилася Марія. Батьки глянули на доньку — і не повірили власним очам… *** – Ні! – категорично заявив батько, коли свого часу Марія повідомила, що збирається заміж за Андрія. – Я категорично проти! – Ну чому? – запитала дівчина, і її очі почали наповнюватися сльозами. – Ми ж кохаємо одне одного! – Це ти його кохаєш, а він тебе використовує, – відповів батько. – Я бачу його наскрізь. Він непорядна, лінива людина і постійно обманює. До того ж, він не дуже розумний, але хитрий маніпулятор. ...

— Кохана, у мене для тебе сюрприз, — гукнув з коридору Андрій. — Завтра я запрошую тебе на побачення! О шостій годині вечора приходь у готель «Світанок». — Несподівано, — чесно зізналася Олена, зустрівши чоловіка. — Побачення то завтра, а зараз йди вечеряти! Наступного дня Олена вишукано одяглася, зробила зачіску і вирушила до зазначеного місця. Вона піднялася на поверх, де був номер, про який говорив Андрій. Жінка відчинила двері й застигла від побаченого… …Оленка збиралася заміж. Хлопець трапився самостійний, самодостатній: із власним будинком, стабільною роботою та гарною зарплатою. Що називається — хапай і тримай міцно. До всіх його плюсів додавалося головне — він щиро кохав Олену. Дівчина теж мала далеко не меркантильний інтерес; вона просто танула під його поглядом. А те, що він був успішним — приємний бонус. Так збіглося: кохання та достаток в одному флаконі. Але подруги мали на це зовсім іншу думку. Поза очі Оленку називали корисливою та негідною такого хлопця, як Андрій...

  — Гадаю, ми не будемо святкувати тридцяту річницю нашого весілля. Моя мама хвора, не хочу її засмучувати. Краще віддам їй гроші на лікування, — сказав чоловік дружині, яка вже давно спланувала їхнє свято… …Лара з радістю дивилася на календар. Тридцять років спільного життя з Радіком, її коханим чоловіком! Перлинне весілля. Але дата, яка мала стати особливою, затьмарювалася тінню розчарування… Дата, на яку вона чекала з таким трепетом. У голові вже давно малювалися картини ідеального свята: відпочинок на якомусь екзотичному острові, романтична вечеря на березі моря, затишний ресторанчик, приглушене світло. Можливо, прогулянка по лазурному узбережжю, теплий вітер, що пестить обличчя і волосся, свічки, ніжні слова Радіка, танці під улюблену музику… Але реальність, як завжди, виявилася набагато прозаїчнішою. Радіон, її чоловік, завжди був практичною людиною. Гроші для нього були не просто засобом досягнення мети, а чимось сакральним, недоторканним. — Знаєш, Ларисо, нам краще ...

Олена отримала у спадок квартиру. Її чоловік Максим житлу дуже зрадів. — Треба швидше робити ремонт і переїжджати з орендованої! — сказав він Олені. — До того ж, ти при надії. Дитина має жити в нашій власній квартирі. Ремонт зробили швидко. Батько Олени все зробив сам із двома робітниками. Залишалося тільки нові меблі купити. — Я вибиратиму меблі в кімнати, а ти — в кухню й дитячу, — розпорядився Максим. — Добре, — погодилася Олена. І ось настав довгоочікуваний момент: приїзд Олени прямо з пологового у свою квартиру. Жінка відкрила двері й так і завмерла на порозі від побаченого, все було таким гарним та затишним. А вже наступного дня… — Олено, — офіційно почав Максим. — Ти подивися на себе в дзеркало. Підійди й подивися. Пора б тобі зайнятися своєю фігурою. — Максиме, я ж тільки вчора з пологового! — ахнула Олена, дивлячись на чоловіка. — Що ти від мене хочеш? — Мені така дружина не потрібна, — не вгавав той. — Роби щось. Вийти кудись з тобою соромно. Подивися на мою маму. Їй...