- Людо, чого це ти на свята до чоловіка не приїхала? Хіба ж так гарно? І взагалі, може вже час повертатися? - Замість вітань свекруха почала мене звинувачувати

Була в мене думка – цьогоріч на свята додому приїхати, дітей на Батьківщину привезти. Та потім згадала, як воно у нас святкується і вирішила в Польщі залишитися. Нема бажання бачити п’яне лице чоловіка. Я в шлюбі вже десять років. Та зараз мій Микола в Україні залишився.

Коли почалась війна я вирішила рятувати дітей і виїхати. Не буду приховувати, що вплинуло на це рішення ще й те, що життя з чоловіком зовсім не складалося. Микола сидів без роботи, випивав час від часу. А я сама з двома дітьми мусила все господарство на собі тягнути.

Коли я поїхала свекруха подзвонила мені й мало не в сльозах почала просити:

– Допоможи і моїй Надійці влаштуватися! Вона сама не зможе! А тут геть себе занапастить з цим Тарасом.

– Але ж вони лишень побралися, дитину планували.

– Та то вже видно, що добра з того не буде. Та й Тарас рветься на війну.

Погодилась я, прийняла зовицю і допомогла їй з усім. Вона зробила документи, оформила допомогу. Згодом на курси записалася, а чоловік її Тарас все ж пішов країну захищати. Мені шкода було його, адже Надя вже крутила тут з одним поляком.

Час минав, я зрозуміла, що вже не хочу жити з Миколою. Він лишень дзвонив і гроші просив. Добре влаштувався, живе з мамою, від військкомів ховається, їсти є що, в теплі, на дітей не дає ні копійки. Але нащо мені такий?

І ось після свят мені подзвонила вся розлючена свекруха.

– Чого це ти додому не приїхала? І взагалі може час вже повертатися. В нашому регіоні спокійно.

– А чого Надія не їде додому? Тарас в неї добрий чоловік, військовий.

– Та це ж небезпечно. Крім того, що їй тут робити. В Європі можливостей більше.

– А мені з дітьми і вашим сином безпечно?

Ми посварилися. А тоді знайома мені розповіла, що свекруха геть вже стомилася свого сина утримувати, він ще їй концерти влаштовує. І разом з тим свекруха усім довкола розповідає, що я покинула Миколу і розважаюсь у Польщі. Як гадаєте, може час мені офіційно вже розірвати цей шлюб?

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій.

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій. По-батькові та прізвище інші. Так начебто усиновлювачі можуть змінити по батькові та прізвище. Та й ім’я теж…» Довго дивилася на портрет чоловіка, ніби сподіваючись побачити щось рідне Жінка у відділі кадрів міської ради оформила документи на нову співробітницю. Потім зателефонувала: – Інно Андріївно зайдіть до мене! Тут ваша нова співробітниця. Незабаром та зайшла у кабінет і одразу звернулася до новенької жінки вже в роках: – Ви нова прибиральниця? – Так! – Я – завгосп, звуть мене Інна Андріївна, – представилася начальниця і одразу запитала. – А вас? – Віра, – побачивши мовчазне запитання в очах начальниці виправилася. – Віра Олексіївна. – Ходімо, я вам покажу ваше робоче місце, – вони вийшли з кабінету, продовжуючи розмовляти. – За вами буде весь третій поверх… *** Віра була щасливою, що отримала таку роботу. Радісно посміхаючись, оглядала свої володіння: “До пенсії залишилося два роки. А т...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі