Перейти до основного вмісту

- Людо, чого це ти на свята до чоловіка не приїхала? Хіба ж так гарно? І взагалі, може вже час повертатися? - Замість вітань свекруха почала мене звинувачувати


Була в мене думка – цьогоріч на свята додому приїхати, дітей на Батьківщину привезти. Та потім згадала, як воно у нас святкується і вирішила в Польщі залишитися. Нема бажання бачити п’яне лице чоловіка. Я в шлюбі вже десять років. Та зараз мій Микола в Україні залишився. 

Коли почалась війна я вирішила рятувати дітей і виїхати. Не буду приховувати, що вплинуло на це рішення ще й те, що життя з чоловіком зовсім не складалося. Микола сидів без роботи, випивав час від часу. А я сама з двома дітьми мусила все господарство на собі тягнути.

Коли я поїхала свекруха подзвонила мені й мало не в сльозах почала просити:

 – Допоможи і моїй Надійці влаштуватися! Вона сама не зможе! А тут геть себе занапастить з цим Тарасом.

 – Але ж вони лишень побралися, дитину планували.

 – Та то вже видно, що добра з того не буде. Та й Тарас рветься на війну.

Погодилась я, прийняла зовицю і допомогла їй з усім. Вона зробила документи, оформила допомогу. Згодом на курси записалася, а чоловік її Тарас все ж пішов країну захищати. Мені шкода було його, адже Надя вже крутила тут з одним поляком.

Час минав, я зрозуміла, що вже не хочу жити з Миколою. Він лишень дзвонив і гроші просив. Добре влаштувався, живе з мамою, від військкомів ховається, їсти є що, в теплі, на дітей не дає ні копійки. Але нащо мені такий?

І ось після свят мені подзвонила вся розлючена свекруха.

 – Чого це ти додому не приїхала? І взагалі може час вже повертатися. В нашому регіоні спокійно.

 – А чого Надія не їде додому? Тарас в неї добрий чоловік, військовий.

 – Та це ж небезпечно. Крім того, що їй тут робити. В Європі можливостей більше.

 – А мені з дітьми і вашим сином безпечно?

Ми посварилися. А тоді знайома мені розповіла, що свекруха геть вже стомилася свого сина утримувати, він ще їй концерти влаштовує. І разом з тим свекруха усім довкола розповідає, що я покинула Миколу і розважаюсь у Польщі. Як гадаєте, може час мені офіційно вже розірвати цей шлюб?

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Ми за грошима!

 "– Ми за грошима! – оголосила мама Віктора. – За якими? – Як за якими? Які ми вам на весілля давали! Вам же дарували! Ось і поверніть борги! – не зважаючи на невістки, жінка пройшла до кімнати, звідки вийшов Віктор з уже готовою пачкою грошей. – Та годі тобі! Ну чого ти? Ну, з ким не буває? – Віктор винно дивився на Олену. – Це було лише один раз! Обіцяю, ніколи більше цього не повториться! Дівчина байдуже дивилася убік. Ну, не могла вона пробачити таке! З Віктором вони зустрічалися рік. Їх називали найкрасивішою та закоханою парою. З першого дня вони були разом. Буквально за тиждень Віктор переїхав до неї жити. Олена жила в квартирі, що дісталася їй у спадок від тітки. У тітки не було дітей, тому свою квартиру у Києві заповідала племінниці – дочці брата. Такий розкішний подарунок виявився дуже доречним. Олена закінчила школу і примудрилася вступити на “бюджет” до одного з київських інститутів. Віктор навчався у тому ж інституті, що й Оксана, лише на платному відділен...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...