Історії Серця

Ще з малечку Дарина мріяла про велику родину — вона завжди обожнювала малюків і вже в підлітковому віці була переконана, що в майбутньому стане мамою багатьох дітей. Фортуна не обійшла її стороною й подарувала одразу дві донечки. Та щойно вона поділилася цією щасливою новиною з коханим, той зник, наче розчинився в повітрі. Він навіть не підозрював, як жорстоко обернеться до нього життя за зраду в найвідповідальніший момент. У невеликому містечку, де всі знають одне одного, новина про те, що Дарина стане матір’ю-одиначкою, розлетілася з неймовірною швидкістю. Їхні стосунки з хлопцем зовні здавались звичайними — вони жили разом, не квапилися з весіллям, намагаючись зрозуміти, чи підходять одне одному. Але доля вирішила інакше. Через кілька місяців спільного життя Дарина дізналася, що вагітна. Спочатку вона не наважувалась розповісти про це, боячись його реакції, та з часом приховувати стало неможливо — живіт стрімко ріс. Під час чергового медогляду лікар повідомив: буде двійня. Дві дівчи...

– Ларисо, ну ще трохи, давай, – Гліб підбадьорював дружину, яка ледь волочила ноги. Кожен її крок здавався останнім зусиллям перед повною знемогою. Хвороба висмоктувала її сили, немов невидимий вампір, поглинаючи залишки енергії. Гліб періодично поглядав на неї з винуватим виглядом, але його очі видавали зовсім інше: холодний розрахунок і тверду рішучість. – Я більше не можу, Гліб, – прошепотіла Лариса, і голос її здригнувся від утоми й образи. – Розумію, ти хочеш як краще… Але сил більше немає. – Можеш, он, дивись, хатинка! – вигукнув він, вказуючи рукою кудись у глиб лісу. Його голос звучав майже урочисто, ніби він щойно відкрив ключ до порятунку. Лариса примружилася, намагаючись розгледіти будиночок крізь каламутну пелену слабкості. Хата справді стояла там, похилена, ніби стара баба, готова впасти від першого ж пориву вітру. Її вікна, затягнуті павутиною, нагадували порожні очниці, а дах, зарослий мохом, здавався шапкою забутого часом привида. Коли вони дісталися ґанку, Лариса ледь ...

– Не дай і не лай. А я тобі казала, що так буде. Але не переживай, сестричко, у тебе є я, та й грошей ти певно з собою привезла, то не пропадемо точно, – Алла, рідна сестра Марії, з усіх сил її втішала. – От як вона мені могла так сказати? Я ж стільки років працювала, і все для неї. Не розумію, коли Ніна так змінилася? – Марія утирала сльози. – А що ти хотіла? Дочка твоя заміжня, то тепер вона чоловіка слухає, а не тебе. І я тебе попереджала – вийшла Ніна заміж, от тепер нехай чоловік її і забезпечує. А ти заладила – рідна дитина, треба допомогти. Алла хоч і картала Марію, але робила вона це з любовʼю, швидше для годиться. З сестрою вони останні 15 років бачилися рідко, бо Марія була в Італії на заробітках. Поїхала не від доброго життя туди, дочці хотіла допомогти. Сама Ніну ростила, чоловіка рано не стало. В дочку всі сили, всі гроші і всю любов свою вкладала. Ніна вивчилась, знайшла чоловіка, заміж вийшла і додому зятя привела. Марія не мала нічого проти, раділа, що господар в домі б...

Ірина не виходила в нього з голови, з того моменту, як Ігор вперше її побачив на сільській дискотеці. -Хто це? – поцікавився він у Юлі, своєї дівчини, яка завжди все про всіх знала. -До тітки Ліди син приїхав із сім’єю. Вийшов на пенсію і вирішив повернутись у рідні місця. А це його дочка, Іра, – Юлі не сподобався погляд, яким дивився на новеньку її хлопець, але виду вона не показала, помітивши, що треба обмежити подібні зустрічі. Проте зробити це було не так просто. У маленькому селі всі один одного знали, молодь ділилася на компанії за віком і незабаром весела та товариська Ірина міцно увійшла до їхньої компанії. Ігор не зводив з неї очей і всіма правдами та неправдами намагався бути ближче до Ірини, забуваючи про Юлю. Ірині теж подобався Ігор. Незважаючи на спортивну статуру та симпатичне обличчя, хлопець був розумний і вихований. На відміну від своїх однолітків, не намагався здаватися “крутим” і не соромився бути чемним, що викликало повагу не тільки у його друзів, а й у недруг...

У Віри з’явилася дочка Аня ще до закінчення школи. Для батьків це було великим ударом, адже дочка добре вчилася в школі і була зразковою донькою. Прикрим був і той факт, що дівчина не зізнавалась, хто є батьком дитини.Особливо болісно це переживала мама, що не помітила змін у поведінці дитини, не вберегла. Віра від народження мала округлі форми. Коли розкрився факт що вона чекає дитину — вже було пізно щось робити. І пішла б на такий крок дочка? Було таке враження, що вона не дуже хвилюється з того приводу. Дитина народилася в кінці серпня — маленька блакитноока красуня. Мама взяла декретну відпустку, щоб доглядати за онукою. Віра до цього часу із золотою медаллю закінчила школу і на високі бали здала тести — вступила до університету. Попереду на неї чекали п’ять років навчання і по можливості — догляд за Анею. Основний клопіт по суті лягав на мамині плечі — піклуватися про дочку і ростити крихітну внучку. Дівчина була старанною і добросовісною. Після закінчення другого курсу вон...

– Ірино, це моя сестра та мої племінники. Вибач, але я не можу їм відмовити, – м’яко почав говорити чоловік. – Та вони лише на тиждень приїжджають. Іра відвернулася: аби не розплакатися… Аби не розплакатися… Слова чоловіка долітали до неї наче через туман. – Ну, кохана… Тиждень ми переживемо! Все буде добре. Люблю тебе! – Чоловік поплескав Іру по плечу. Іра мовчала. Тому він вирішив, що він переконав її і вона не проти приїзду в гості його сім’ї, і з почуттям виконаного обов’язку попрямував до вітальні, сів на диван і ввімкнув телевізор. У цей момент сльози потекли з очей Іри і їй нічого не залишалося, як витирати їх час від часу. Все було як завжди! Одне й теж щороку! Щойно наступав квітень, до них їхали різні родичі як з боку Олега, так і з боку Іри. І закінчувалося все лише у жовтні. Ех, і чому вони переїхали в Одесу! І якщо перші кілька років вони нікому не відмовляли, то потім скоротили кількість гостей, а зараз Іра взагалі чекала дитину та відмовила у приїзді навіть своїм батькам...

Іван та Марія почали зустрічатися ще на початку четвертого курсу інституту. Почуття були взаємними, тому, після закінчення інституту, вони зіграли весілля. Батьки допомогли купити квартиру, оскільки бачили, що пара живе дружно, ніхто з родини не тягнув на себе ковдру. Їм пощастило і в тому, що свати також ладнали між собою. Все було добре, але з дитиною у них ніяк не виходило. І обстеження пройшли обидва, і ніяких страшних патологій не виявлено, а довгоочікуваного малюка все не було. У деяких друзів у сім’ях уже по два малюки бігало. Важко їм було на це дивитися. Молодята припинили навіть в гості ходити, поступово віддаляючись від колишніх друзів, які іноді були дуже безцеремонними. Добре, що серед рідних знайшлося розуміння. Були двоюрідні брати та сестри, звичайно, зі своїми закидами, але більш менш адекватні. І тут перед самим Великоднем трапилося нещастя. Двоюрідна сестра Івана з чоловіком та малюком поспішали до батьків. Несподівано колесо потрапило у вибоїну, машину розверну...

Мені 46. Місяць тому я народила двійнят – хлопчик Артурко та дівчинка Оленка. Передати словами не можу, що я відчуваю, коли дивлюся на своїх діток. Щастя, радість, сльози, тепло всередині. Ну аж розпирає, чесно. Тільки от ні моя мама, ні рідна сестра не приїхали навіть на виписку. Родичі зі сторони чоловіка також проігнорували народження наших діток. А все через наш вік.  Я колись не думала про дітей, чесно. Була молода, насолоджувалася безтурботним життям, ходила у клуби на дискотеки. А що ще треба юній дівчині для щастя? Море коктейлів, залицяльники, нічні гулянки. Душа просто співала від щастя.  Але у 22 я зустріла Остапа. Такий весь з себе красень, борода, окуляри. А як він смішно жартував. Ну за ним дівчата табунами бігали, але він вибрав мене. Зізнаюся, що це мені неабияк підняло самооцінку. У Остапа була квартира, машина, сімейний бізнес. Його батьки мали декілька магазинів з одягом у місті, заробляли чималі гроші.  Я гадала, що зустріла свого принца на коні. Остап...

Люба сиділа в кімнаті й підраховувала майбутні витрати. Чоловік Валера казав, що з цієї зарплати треба купити його мамі нові туфлі. У неї кісточка випирає, тож потрібно було купити туфлі з м’якої шкіри, щоб не боляче ходити. Ну, звичайно, купити потрібно і, природно, за свої гроші, не брати ж гроші за подарунок. Свекру треба купити нову сорочку, він обносився. А оскільки розмір у нього великий, потрібно буде в спеціальну крамницю їхати, а там ціни не малі. Та й віддати свекрусі гроші за квартплату, свою частку, на продукти, як і домовлялися. Залишалося зовсім нічого, а Любі треба було обов’язково сукню купити. Вона закінчувала навчання на вечірньому і мала отримувати диплом в урочистій атмосфері. На роботу вона могла ходити й в старому, все одно зверху халат і ніхто не бачить, а от за дипломом піти саме і нема в чому. Валерці вони купили минулого місяця хороші джинси та пуловер тонкий, а ось їй грошей і не вистачало. Коли чоловік прийшов із роботи, вона розповіла про свої проблем...

Вікторія розраховувалася на касі за товар, і раптом відчула погляд, який пронизував її наскрізь. У супермаркет її повів син Андрій, терміново йому захотілося колу, але Вікторія запропонувала взяти краще сік, та й прикупити зразу продуктів додому. Вона підвела голову і побачила знайомий погляд сірих очей. Цей погляд був із юності, зі шкільних часів. Вона впізнала його одразу і видихнула: – Дмитро! Візок із продуктами Андрій вже відвіз до столика і складав у пакет, а Вікторія підійшла, радісно посміхаючись до чоловіка, який дивився на неї невідривно. – Вікторія! – зрадів він – Привіт це я. Що змінилася? Вікторія багато років представляла зустріч із Дмитром трохи інакше, не в супермаркеті, а тут вона у старих джинсах та футболці, без макіяжу, лише трохи помади на губах. – Ні, не змінилася, все та сама. Виглядаєш супер! Ми неодмінно маємо зустрітися та поговорити! – квапливо сказав він. Потім дістав гаманець і подав Вікторії візитівку: – Ось моя візитівка, прошу тебе, подзвони. Дуже чекати...