– Ти чого намагаєшся? Нічого тобі від моїх батьків не відломиться – бо ти ніхто! – Гаркнула “сестра”

Іван та Марія почали зустрічатися ще на початку четвертого курсу інституту. Почуття були взаємними, тому, після закінчення інституту, вони зіграли весілля.

Батьки допомогли купити квартиру, оскільки бачили, що пара живе дружно, ніхто з родини не тягнув на себе ковдру. Їм пощастило і в тому, що свати також ладнали між собою.

Все було добре, але з дитиною у них ніяк не виходило. І обстеження пройшли обидва, і ніяких страшних патологій не виявлено, а довгоочікуваного малюка все не було.

У деяких друзів у сім’ях уже по два малюки бігало. Важко їм було на це дивитися. Молодята припинили навіть в гості ходити, поступово віддаляючись від колишніх друзів, які іноді були дуже безцеремонними. Добре, що серед рідних знайшлося розуміння.

Були двоюрідні брати та сестри, звичайно, зі своїми закидами, але більш менш адекватні. І тут перед самим Великоднем трапилося нещастя.

Двоюрідна сестра Івана з чоловіком та малюком поспішали до батьків. Несподівано колесо потрапило у вибоїну, машину розвернуло і понесло під зустрічну вантажівку.

Малюк дивом залишився живим. Він був добре закріплений у дитячому кріслі та спав. Звичайно, коли машину вдарило, він прокинувся і закричав.

Після похорону Іван та Марія прийшли до бабусі врятованого малюка, бо інших близьких родичів у нього не залишилося.

Говорили довго, але їм таки удалося вмовити бабусю передати їм права на опікунство. Звичайно, зберігаючи родинні зв’язки між нею та онуком. Так трирічний Сергій опинився у них.

Ну що сказати, мати ненадовго пережила трагедію, яка сталася з сином і невісткою. Крім них і онука, якого вона не змогла б у такому стані доглядати, та брата з сестрою, у неї нікого не залишилося.

А Сергій з часом став Марію називати мамою, а Ваню татом. Нові батьки душі не чули у своєму синові, згодом вони усиновили його, тобто вирішили відмовитися від опікунських.

Та й усі рідні приймали дитину, як свою, якою вона, в принципі, і була. І, як це часто трапляється, Господь послав ще одну радість у цю сім’ю.

Через три роки Марія вже готувалася стати мамою власного малюка. Сергій дуже чекав на появу своєї сестрички.

Всі рідні розчулювалися, як він зворушливо про неї дбав. Загалом, родина здобула своє щастя, згодом навіть забулося, що Сергій не рідний син. Та й був він у кревній спорідненості зі своєю сім’єю, якщо вже бути точним.

Маринка, як молодша в сім’ї, росла трохи розпещеною, примхливою, але їй все прощалося. Як бабуся казала, коли вона стане старшою, буде розумнішою.

Тільки щось розумніше вона ніяк не хотіла ставати. Вже у восьмому класі почала пихтіти, у дев’ятому, прийшла додому із запахом хмелю.

Сергій тоді вже вступив в інститут, щоб вивчати автомобілебудування. Йому подобалася техніка та все, що з цим пов’язано. Маринка сказала тільки:

– Ууууу! Нудьга яка.

– А що не нудьги, Марино? Ось тобі, що подобається?

– Мені життя подобається! І горбатитись, як батьки, з ранку до вечора, я не хочу!

– Так вони нас за ці гроші виховували, щороку на море з нами їздили, ось лахміття тобі нове купують. Звідки б вони могли це взяти?

– Люди он живуть і не орють так. А, між іншим, живуть крутіше за нас!

– Ну хтось так живе, хтось по-іншому. Не всім це доступно.

– А я хочу жити інакше і щоб мені це було доступно!

Сергій іноді не міг зрозуміти сестру, що в неї в голові за безглузді ідеї? Він уже був на четвертому курсі, проходив виробничу практику і бачив, що на нього чекає після інституту, але його все влаштовувало. У нього були свої плани на майбутнє.

Після дев’ятого класу Маринка всіх “здивувала”. Прийшла після випускного, ледве тримаючись на ногах, сукня розірвана… загалом, погуляла добре.

Мати та батько, звичайно, це на гальмах не спустили, покарали донечку, позбавили кишенькових грошей, на море не поїхали влітку, хоча й самі чекали відпочинку.

Начебто дочка трохи заспокоїлася, обіцяла, що такого більше не повториться. Але десятий клас вона закінчила на одні трійки. Залишався ще рік навчання у школі. Мама за голову хапалася.

– Ну в кого ти така вродилася? Ось Сергій нормально вчився, захистився, вже й роботу придивився. А що ти думаєш робити далі?

– Що ви мені свого Сергія тикаєте в приклад постійно?

Перед літніми канікулами знову зірвалася Маринка, але додому не прийшла того вечора, а побігла до бабусі скаржитися, бо знала, що та її прикриє завжди.

Так уже неодноразово було. Ось і сьогодні вона знову не додому пішла, а до бабусі, і ще й попросила:

– Бабусю, ти подзвони моїм, що я в тебе давно. А то я додому йти вже не хочу, знову почнуть виховувати та Сергійка свого ставити за приклад. А я їм що, не рідна дочка?

– О-хо-хо. Яка ти не рідна, навпаки – рідна! Це Сергій названий.

– Бабусю, ти серйозно? А чому я й досі цього не знаю?

Бабуся вже і язик прикусила, але слово не горобець. Відмахувалася вона від рідної внучки, але, під її натиском, все ж таки розповіла все, як є.

Звичайно, Марина вдома нічого не сказала, бо обіцяла бабусі, але в душі зачаїла на батьків образу. Не розуміла вона, як це – не рідний, а до нього батьки, як вона вважала, ставляться краще, ніж до неї.

Однак, час минав, коли закінчила Марина з горем навпіл одинадцятий клас, не стало її бабусі, – вік підійшов. І квартиру відписала вона своїй улюбленій онуці.

Марина практично одразу після похорону і переїхала туди жити. Ось уже роздолля було! Пішла вчитися на курси перукарів, влаштувалась на роботу. Але на довго там не затрималася, пішла, і зараз була в пошуку.

У Сергія також була квартира своя, після рідної бабусі залишилася у спадок. Але жив він зі своїми батьками, доки одружуватися не збирався.

І тут в Івана зі спиною проблеми почалися, дало ускладнення на ногу. Допомога була потрібна вдома, батькові помитися треба було.

Син суттєво допоміг, та переробив ванну на душову кабіну. У крамницю сходити, допомогти матері – постійно щось з’являлося.

Якось сиділа з ним Марина на кухні, батьки були у великій кімнаті. Вона саме у гості прийшла, щоб попросити грошей. Там уже й борг із квартплати утворився, хоча батьки й давали їй грошей на оплату.

– Сергію, а що це ти так тут намагаєшся? А ти знаєш, що ти не рідний син і нічого тобі не відломиться тут?

– По-перше, я й сам працюю, по-друге, а хто їм допомагати буде? Ти? Так, я знаю, що я не рідний, мене просвітили доброзичливці. І що з того? Я маю їх кинути? Вони ж без допомоги загнуться!

– Ну і нехай загинаються. Тобі що? Вони тобі чужі люди!

– Ну не чужі, родичі все ж таки. Та й ставилися до мене, як до рідного. А ти зла, Маринко. Не чекав я від тебе такого!

Обидва замовкли, думаючи кожен про своє. Але мама саме підійшла до кухні, щоб чайник поставити й почула їхню розмову. Вона тихенько повернулася до кімнати з побілілими губами.

Іван відразу побачив, що з Марією щось не так. Але вона попросила нікого не турбувати. Просто передала розмову їхніх дітей. Почувши, що про них думає їхня рідна дочка, і як ставиться до них і до свого брата, Іван схопився за серце.

Швидка приїхала швидко, удалося цього разу його врятувати. На цей раз. Тому що за кілька місяців Марина прийшла знову за грошима і влаштувала скандал.

Марія залишилася сама. Після смерті чоловіка за його заповітом вона успадкувала квартиру. Дочка намагалася через суд заперечити заповіт, але жодних підстав у неї не було.

Вона повнолітня, працездатна. Після суду Марія заборонила дочці показуватись у її квартирі.

– Навіть на похороні моєму не хочу тебе бачити! – заявила вона дочці.

Сергій же згодом одружився, у них з’явився малюк, з яким бабуся із задоволенням порпається…

Ось так в житті буває – чужі стають рідними, а рідні – недругами. І кожен отримає по діянням своїм…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.