Перейти до основного вмісту

Йдучи від вагітної, він і не підозрював, що незабаром сам опиниться в ролі покараного.


Ще з малечку Дарина мріяла про велику родину — вона завжди обожнювала малюків і вже в підлітковому віці була переконана, що в майбутньому стане мамою багатьох дітей. Фортуна не обійшла її стороною й подарувала одразу дві донечки. Та щойно вона поділилася цією щасливою новиною з коханим, той зник, наче розчинився в повітрі. Він навіть не підозрював, як жорстоко обернеться до нього життя за зраду в найвідповідальніший момент.


У невеликому містечку, де всі знають одне одного, новина про те, що Дарина стане матір’ю-одиначкою, розлетілася з неймовірною швидкістю. Їхні стосунки з хлопцем зовні здавались звичайними — вони жили разом, не квапилися з весіллям, намагаючись зрозуміти, чи підходять одне одному. Але доля вирішила інакше. Через кілька місяців спільного життя Дарина дізналася, що вагітна. Спочатку вона не наважувалась розповісти про це, боячись його реакції, та з часом приховувати стало неможливо — живіт стрімко ріс.


Під час чергового медогляду лікар повідомив: буде двійня. Дві дівчинки — подвійне щастя. Але коли вона, нарешті, наважилась розповісти про це майбутньому батькові, той просто зник з її життя. Він пішов, не попрощавшись і, ймовірно, навіть не замислюючись, як непросто буде Дарині одній.


Пологи почалися раніше, ніж очікували, та, на щастя, все завершилося благополучно. Дарина не могла намилуватися новонародженими, хоча в душі все ще боліло через зраду. Добре, що вона мала куди повернутися після пологового — рідна мати, вже на пенсії, допомогла з побутом і доглядом за немовлятами. Дарина, не втрачаючи часу, повернулася до роботи, адже прагнула забезпечити дочкам гідне життя. Поступово її будні увійшли в стабільне русло.


Минуло багато років. Дарина зарекомендувала себе як відповідальний працівник, і з часом її підвищили до заступниці керівника. Вона нарешті відчула, що життя налагодилося, допоки не сталася неочікувана зустріч. В офіс на співбесіду прийшов… її колишній. Побачивши Дарину — стильну, впевнену, в елегантному костюмі — він був приголомшений. Перед ним була зовсім інша жінка, не та тиха дівчина, яку він колись покинув.


Іронія долі — саме Дарина мала вирішити, чи приймуть його на роботу. Вона вдала, ніби не впізнала його, насолоджуючись моментом. Микита почав благати пробачення і просити шанс, але замість відповіді вона викликала охорону. Співбесіда для нього завершилася, не почавшись.


Тепер Дарина згадувала це з усмішкою. Колись вона вважала несправедливістю, що залишилася без підтримки партнера, отримавши натомість дітей. Але з часом зрозуміла: життя зробило їй безцінний подарунок — подарувало дочок і звільнило від людини, яка не була гідна залишатися поруч. Тепер вона точно знала: виграла в цьому двічі.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Ми за грошима!

 "– Ми за грошима! – оголосила мама Віктора. – За якими? – Як за якими? Які ми вам на весілля давали! Вам же дарували! Ось і поверніть борги! – не зважаючи на невістки, жінка пройшла до кімнати, звідки вийшов Віктор з уже готовою пачкою грошей. – Та годі тобі! Ну чого ти? Ну, з ким не буває? – Віктор винно дивився на Олену. – Це було лише один раз! Обіцяю, ніколи більше цього не повториться! Дівчина байдуже дивилася убік. Ну, не могла вона пробачити таке! З Віктором вони зустрічалися рік. Їх називали найкрасивішою та закоханою парою. З першого дня вони були разом. Буквально за тиждень Віктор переїхав до неї жити. Олена жила в квартирі, що дісталася їй у спадок від тітки. У тітки не було дітей, тому свою квартиру у Києві заповідала племінниці – дочці брата. Такий розкішний подарунок виявився дуже доречним. Олена закінчила школу і примудрилася вступити на “бюджет” до одного з київських інститутів. Віктор навчався у тому ж інституті, що й Оксана, лише на платному відділен...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...