Перейти до основного вмісту

Не дай і не лай. А я тобі казала, що так буде. Але не переживай, сестричко, у тебе є я, та й грошей ти певно з собою привезла, то не пропадемо точно, – Алла, рідна сестра Марії, з усіх сил її втішала. – От як вона мені могла так сказати? Я ж стільки років працювала, і все для неї. Не розумію, коли Ніна так змінилася? – Марія утирала сльози. – А що ти хотіла? Дочка твоя заміжня, то тепер вона чоловіка слухає, а не тебе. І я тебе попереджала – вийшла Ніна заміж, от тепер нехай чоловік її і забезпечує. А ти заладила – рідна дитина, треба допомогти. Алла хоч і картала Марію, але робила вона це з любовʼю, швидше для годиться. З сестрою вони останні 15 років бачилися рідко, бо Марія була в Італії на заробітках


– Не дай і не лай. А я тобі казала, що так буде. Але не переживай, сестричко, у тебе є я, та й грошей ти певно з собою привезла, то не пропадемо точно, – Алла, рідна сестра Марії, з усіх сил її втішала.

– От як вона мені могла так сказати? Я ж стільки років працювала, і все для неї. Не розумію, коли Ніна так змінилася? – Марія утирала сльози.

– А що ти хотіла? Дочка твоя заміжня, то тепер вона чоловіка слухає, а не тебе. І я тебе попереджала – вийшла Ніна заміж, от тепер нехай чоловік її і забезпечує. А ти заладила – рідна дитина, треба допомогти.

Алла хоч і картала Марію, але робила вона це з любовʼю, швидше для годиться. З сестрою вони останні 15 років бачилися рідко, бо Марія була в Італії на заробітках.

Поїхала не від доброго життя туди, дочці хотіла допомогти. Сама Ніну ростила, чоловіка рано не стало. В дочку всі сили, всі гроші і всю любов свою вкладала.

Ніна вивчилась, знайшла чоловіка, заміж вийшла і додому зятя привела.

Марія не мала нічого проти, раділа, що господар в домі буде. Навіть змінила плани і вирішила не перебудовувати стару хату, а будувати нову.

Зять з радістю підхопив ініціативу тещі, вона гроші висилала, а він будував. Вийшов двоповерховий палац, всім сусідам на заздрість.

– Маріє, не віддавай всі гроші дочці і зятю, складай щось собі, – не раз попереджала сестру Алла, але та її не слухала.

Алла радила собі окрему однокімнатну квартиру купити. Або хоча б у будинку зробити два входи і дві кухні, та Марія не вірила, що вона може хоч якось дочці заважати.

А тепер приїхала додому і переконалася, що мала сестра рацію, коли говорила, що треба про своє майбутнє подумати.

– Мамо, Василь не хоче, щоб у нас була одна кухня. Ми готуватимемо собі окремо, і ти окремо. Не ображайся, але так буде краще, – сказала дочка Марії, коли та приїхала додому і повідомила, що з заробітками зав’язує.

Марію так образили ці слова доньки, що вона і слова не могла вимовити. Щоб не розплакатись перед дітьми, зібралася і до сестри своєї поїхала, яка жила в сусідньому селі.

Аллі вона довіряла, то ж щиро поскаржилася на те, що дочка, виходить, їй тарілку супу шкодує.

– Як вона могла так сказати рідній мамі? Я ж для неї ніколи нічого не шкодувала, а тепер виходить, мама перестала висилати гроші і стала непотрібна? – схлипувала Марія.

– Ще раз повторюю – не дай і не лай. Ти сама давала, дочка у тебе нічого не просила. А зараз вона і справді мусить чоловіка слухати. А зять не хоче, щоб ти крутилася у них під ногами і заглядала в їхні каструлі, відвикли вони за роки від тебе, – намагалася заспокоїти сестру Алла, і переконати, що нічого страшного не сталося.

Марія їла голубці, які сестра приготувала для неї з любовʼю, бо знала, що вона в Італії за ними дуже скучила.

– Може ти і права, сестричко. Не треба мені у них під ногами вештатися. Я маю гроші на однокімнатну квартиру, куплю собі і житиму окремо. Так і справді буде краще для всіх.

– От і молодець. А на дочку свою не ображайся, вона робить так як чоловік каже, – Алла пригорнула Марію як колись в дитинстві.

Марія нарешті заспокоїлася, виговорилася і легше стало. А з понеділка піде шукати квартиру і все стане на свої місця.

А що ви думаєте з приводу цієї життєвої ситуації? Чи правильне рішення прийняли сестри? І чи мала право дочка так мамі сказати?

Фото ілюстративне.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Ми за грошима!

 "– Ми за грошима! – оголосила мама Віктора. – За якими? – Як за якими? Які ми вам на весілля давали! Вам же дарували! Ось і поверніть борги! – не зважаючи на невістки, жінка пройшла до кімнати, звідки вийшов Віктор з уже готовою пачкою грошей. – Та годі тобі! Ну чого ти? Ну, з ким не буває? – Віктор винно дивився на Олену. – Це було лише один раз! Обіцяю, ніколи більше цього не повториться! Дівчина байдуже дивилася убік. Ну, не могла вона пробачити таке! З Віктором вони зустрічалися рік. Їх називали найкрасивішою та закоханою парою. З першого дня вони були разом. Буквально за тиждень Віктор переїхав до неї жити. Олена жила в квартирі, що дісталася їй у спадок від тітки. У тітки не було дітей, тому свою квартиру у Києві заповідала племінниці – дочці брата. Такий розкішний подарунок виявився дуже доречним. Олена закінчила школу і примудрилася вступити на “бюджет” до одного з київських інститутів. Віктор навчався у тому ж інституті, що й Оксана, лише на платному відділен...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...