Перейти до основного вмісту

Не дай і не лай. А я тобі казала, що так буде. Але не переживай, сестричко, у тебе є я, та й грошей ти певно з собою привезла, то не пропадемо точно, – Алла, рідна сестра Марії, з усіх сил її втішала. – От як вона мені могла так сказати? Я ж стільки років працювала, і все для неї. Не розумію, коли Ніна так змінилася? – Марія утирала сльози. – А що ти хотіла? Дочка твоя заміжня, то тепер вона чоловіка слухає, а не тебе. І я тебе попереджала – вийшла Ніна заміж, от тепер нехай чоловік її і забезпечує. А ти заладила – рідна дитина, треба допомогти. Алла хоч і картала Марію, але робила вона це з любовʼю, швидше для годиться. З сестрою вони останні 15 років бачилися рідко, бо Марія була в Італії на заробітках


– Не дай і не лай. А я тобі казала, що так буде. Але не переживай, сестричко, у тебе є я, та й грошей ти певно з собою привезла, то не пропадемо точно, – Алла, рідна сестра Марії, з усіх сил її втішала.

– От як вона мені могла так сказати? Я ж стільки років працювала, і все для неї. Не розумію, коли Ніна так змінилася? – Марія утирала сльози.

– А що ти хотіла? Дочка твоя заміжня, то тепер вона чоловіка слухає, а не тебе. І я тебе попереджала – вийшла Ніна заміж, от тепер нехай чоловік її і забезпечує. А ти заладила – рідна дитина, треба допомогти.

Алла хоч і картала Марію, але робила вона це з любовʼю, швидше для годиться. З сестрою вони останні 15 років бачилися рідко, бо Марія була в Італії на заробітках.

Поїхала не від доброго життя туди, дочці хотіла допомогти. Сама Ніну ростила, чоловіка рано не стало. В дочку всі сили, всі гроші і всю любов свою вкладала.

Ніна вивчилась, знайшла чоловіка, заміж вийшла і додому зятя привела.

Марія не мала нічого проти, раділа, що господар в домі буде. Навіть змінила плани і вирішила не перебудовувати стару хату, а будувати нову.

Зять з радістю підхопив ініціативу тещі, вона гроші висилала, а він будував. Вийшов двоповерховий палац, всім сусідам на заздрість.

– Маріє, не віддавай всі гроші дочці і зятю, складай щось собі, – не раз попереджала сестру Алла, але та її не слухала.

Алла радила собі окрему однокімнатну квартиру купити. Або хоча б у будинку зробити два входи і дві кухні, та Марія не вірила, що вона може хоч якось дочці заважати.

А тепер приїхала додому і переконалася, що мала сестра рацію, коли говорила, що треба про своє майбутнє подумати.

– Мамо, Василь не хоче, щоб у нас була одна кухня. Ми готуватимемо собі окремо, і ти окремо. Не ображайся, але так буде краще, – сказала дочка Марії, коли та приїхала додому і повідомила, що з заробітками зав’язує.

Марію так образили ці слова доньки, що вона і слова не могла вимовити. Щоб не розплакатись перед дітьми, зібралася і до сестри своєї поїхала, яка жила в сусідньому селі.

Аллі вона довіряла, то ж щиро поскаржилася на те, що дочка, виходить, їй тарілку супу шкодує.

– Як вона могла так сказати рідній мамі? Я ж для неї ніколи нічого не шкодувала, а тепер виходить, мама перестала висилати гроші і стала непотрібна? – схлипувала Марія.

– Ще раз повторюю – не дай і не лай. Ти сама давала, дочка у тебе нічого не просила. А зараз вона і справді мусить чоловіка слухати. А зять не хоче, щоб ти крутилася у них під ногами і заглядала в їхні каструлі, відвикли вони за роки від тебе, – намагалася заспокоїти сестру Алла, і переконати, що нічого страшного не сталося.

Марія їла голубці, які сестра приготувала для неї з любовʼю, бо знала, що вона в Італії за ними дуже скучила.

– Може ти і права, сестричко. Не треба мені у них під ногами вештатися. Я маю гроші на однокімнатну квартиру, куплю собі і житиму окремо. Так і справді буде краще для всіх.

– От і молодець. А на дочку свою не ображайся, вона робить так як чоловік каже, – Алла пригорнула Марію як колись в дитинстві.

Марія нарешті заспокоїлася, виговорилася і легше стало. А з понеділка піде шукати квартиру і все стане на свої місця.

А що ви думаєте з приводу цієї життєвої ситуації? Чи правильне рішення прийняли сестри? І чи мала право дочка так мамі сказати?

Фото ілюстративне.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– Мені соромно брати тебе на бенкет! – Сказав чоловік. За годину вся еліта дивилася тільки на його «сіру мишу»

– Мені соромно брати тебе на бенкет, – Денис навіть не підняв очей від телефону. – Там будуть люди. Нормальні люди. Надія стояла біля холодильника із пакетом молока в руках. Дванадцять років шлюбу, двоє дітей. І ось соромно. – Я одягну чорну сукню. – Ту, що ти сам мені купував. – Справа не в сукні, – він глянув нарешті. – Справа в тобі. Ти себе запустила. Волосся, обличчя… вся ти якась ніяка. Там буде Вадим із дружиною. Вона стиліст. А ти… сама розумієш. – Значить, не поїду. – От і розумниця. Скажу, що температура. Ніхто й слова не скаже. Він пішов у душ, а Надія залишилася стояти посеред кухні. У сусідній кімнаті спали діти. Кирилу десять років, Світлані – вісім. Іпотека, рахунки, батьківські збори. Вона розчинилася в цьому будинку, а чоловік почав соромитись її. – Він що, зовсім охрінів? – Олена, подруга-перукар, дивилася на Надію так, ніби та повідомила про кінець світу. – Соромно брати дружину на бенкет? Та хто він взагалі такий? – Завідувач складу. Отримав підвищ...