Історії Серця

Публікації

Показано дописи з березень, 2025

– Мамо, тільки ти, не говори завтра за столом нічого зайвого. Батьки Дмитра міські, а ти з села, – наставляла Олена маму, перед зустріччю з сватами. – Добре, – тихо відповіла Ніна. Наступного дня Олена чекала батьків в будинку нареченого. Пролунав дзвінок у двері. Всі познайомилися і мама Дмитра запросила за стіл. Гості зайшли, сіли. – Ну, Петро! Діставай, – раптом сказала Ніна. Батько Олени вийшов у коридор, і повернувся з якимись пакунками замотаними у газету. – Ну все. Почалося! – тільки й подумала Олена

– Мамо, дуже прошу тебе, не говори завтра за столом нічого зайвого. Батьки Дмитра можуть не зрозуміти твоїх жартів. І про гриби, і про ягоди також не треба… Вони люди міські. Дещо інші вони, розумієш? – просила Олена свою маму – А ми, значить, село безграмотне? Чи давно ти сама міською стала? Лише шість років у місті живеш… Прикро мені, доню, дуже, – ображено сказала Ніна. – Мамо, вибач, я зовсім не хотіла тебе образити. Просто хвилююсь, як все пройде. Ну все, мені на автобус час бігти. Дмитро зустріне Вас завтра на вокзалі. А я чекатиму на Вас у його батьків, – попрощалася Олена і закрила за собою двері. Майбутнє знайомство батьків дуже турбувало Олену. Батько дівчини був людиною тихою і небагатослівною. Мама – повна протилежність. Олена переживала, що поведінка матері осоромить її перед інтелігентними батьками нареченого. Пролунав дзвінок у двері. Олена запереживала. “Зараз почнеться” – подумала вона. – Доброго дня! Не знаю, як у вас у місті, прийнято цілуватися чи обіймати...

Нещодавно кілька тижнів мені довелося пожuти у своєї дочки. Поки я в них жила, я купувала продукти за свої гроші, і не лише собі, а на всіх. А в кінці зять с казав, що за своє проживання у них я маю заплатити ще гроші. Я не витрuмала і нагадала їм, чия це квартира і хто її купив. Зять відразу замовк, я думала, що дочка, як завжди, буде захищати чоловіка, але вона мене здивувала

Я завжди жила за принципом, що не варто втручатися в особисте життя своїх дорослuх дітей, тому відколи дочка вийшла заміж, я навіть не намагалася якось втрутитися в її стосунки в сім’ї. Але цього разу я порушила свої принципи, і не шкодую про це. Мого чоловіка рано не стало. Я приклала всі зусилля, щоб Люба отримала освіту. А потім я подбала і про житло для доньки – продала свій спадковий будuнок в селі, і за ці гроші купила їй квартиру. Люба просто літала від щастя і була мені дуже вдячною, поки не закохалася. Приїхала разом з нареченим – знайомитися. Обранець дочки мені не сподобався відразу, хоча зовні він був доволі таки приємним. Але мій життєвий досвід мені відразу підказав, що зять буде жадібним і ревнивим. Мій чоловік ніколи ні в чому мені не відмовляв, з подругами спілкувалася, грошима ніхто не дорікав. А те, що я бачила у стосунках доньки з її нареченим, мені дуже не подобалося – Любі не можна було ні з подружками нікуди виходити, ні купувати собі нічого, ні тим більш...

Олена Петрівна на весну повернулася з міста у свою хату в селі. Вона занесла велику валізу на коліщатках у дім. Брати вона її не хотіла, але син Олександр наполіг: – Раптом мій брат Андрійко з дружиною тебе знову не зустрінуть з автобуса. А так візьмеш і покотиш валізу по доріжці. Не в руках же ж речі тягнути? Андрійко з невісткою Світланою її таки не зустріли… Олена затопила пічку і взялася за прибирання. Невдовзі будинок сяяв чистотою. Жінка сіла пити чай на кухні. Вона глянула у вікно і застигла від несподіванки

Олена Петрівна навесні повернулася у свою невелику хатину в селі. Ще місцями лежав сніг, але було досить тепло. Сімдесятирічна жінка була ще досить активною. Вона занесла свою велику валізу на коліщатках – подарунок невістки, у хату. Брати вона її не хотіла, але син Олександр наполіг: – Раптом Андрійко зі Світланою тебе знову не зустрінуть з автобуса, а ти візьмеш і покотиш валізу по доріжці, не в руках же ж речі тягнути? А може, почекаєш до вихідних, і ми тебе відвеземо? – Ні, я хочу автобусом, як раніше, – сказала мати. – Та й їхати три години! Чого вас турбувати? …Андрійко зі Світланою її не зустріли… Старший син жив у одному селі з матір’ю. Відстань між ними була з десять будинків, але приходив він рідко. А його дружина до свекрухи взагалі ходити не любила. Навіщо, якщо роботи вдома повно? А тут ще й матері чоловіка допомагай! Будинок невеликий, а сад і город величенькі. Олена затопила піч і взялася за прибирання. Минуло чотири години, будинок уже сяяв чистотою. Жінк...

Ганна з Олексієм дивилися улюблений серіал, коли у двері постукали. Жінка підвелася, відкрила двері і побачила на порозі сестру чоловіка Ольгу. – Як ви могли так вчинити з нами? – одразу накинулася зовиця. – Ти про що? – не зрозуміла Ганна. – Ви все нам зіпсували! – не заспокоювалась Ольга. – Я знаю, що це ти все підлаштувала Ганно! Я тобі цього ніколи не пробачу! – Оля, та поясни нормально, що сталося! Я тебе не розумію! – Ганна здивовано дивилася на сестру чоловіка, не розуміючи, що відбувається

– Ганно, де ти хочеш провести відпустку? – А коли? – Ну, через місяць, ти ж зможеш домовитися? – Зможу. У нас із цим проблем немає. – Ну тоді вирішено, їдемо у відпустку за місяць, куди махнемо? – А давай в Одесу. – Давай. Треба вибрати готель, і дату точну. Олексій вже знав дату і готель. Просто треба, щоб Ганна погодилася саме на цей час. Погодилася і нічого не запідозрила. Мати Олексія збиралася їхати з ними, а заразом і дочку свою старшу із собою взяти, їй теж відпочинок не завадить. А ще й двох дітей дочки семи та чотирьох років. Ганна справді нічого не запідозрила. Відпочивати з рідною чоловіка вона не хотіла, мала досвід два роки тому. Після цієї відпустки вона серйозно поговорила з чоловіком і сподівалася, що він її зрозумів. Він тоді довго перепрошував, обіцяв, що більше такого не буде. *** Два роки тому. Відпустку Ганна тоді провела дуже погано, чого не скажеш про її чоловіка та його родичів. Те, що з ними їде його мама, Ганна знала, проти не була. Але про сестру ...

Віра зробила глибокий видих і нарешті наважилася постукати у двері. Сьогодні вона розповість дружині Романа, що вони кохають один одного, і що вона повинна його відпустити. За хвилину двері відкрилися, на порозі зявилася мила жінка. – Ви до кого? – здивувалася вона. – Ну, мабуть, до вас. Я люблю вашого чоловіка. Хочу, щоб він пішов від вас до мене. Він мене любить. Відпустіть його, – прощебетала Віра. – Проходьте, – усміхнулася жінка. – Я бачу ви нічого не знаєте! – Чого не знаю? Ви про що? – Віра здивовано дивилася на жінку, не розуміючи, що відбувається

У Віри якось було все погано – і на роботі неприємності, і пошкодувати її нема кому. Подружка поїхала у відпустку, а чоловіка в неї давно вже не було. Вона вийшла з роботи та пішла повільно додому. Дорогою купила собі троянду, сподівалася так підняти настрій, але не вийшло. Зайшла до кафе, сіла за столик біля вікна, замовила каву та сумувала, дивлячись у вікно. Від цього заняття Віру відволік чоловічий голос: – Дозвольте поряд з вами посумувати. Віра подивилася, поряд стояв чоловік. На вигляд йому близько сорока років, одягнений охайно, симпатичний, сивина на скронях, приємний аромат. “Одружений”, – зробила висновок Віра. – Роман, – представився чоловік. Віра запросила Романа за столик, чому б не розважитись. Роман справді виявився одруженим. – Сім’я у мене міцна, двоє дітей. А з вами просто поговорити сів. Якось навалилося все – робота, будинок, ремонт. Хочеться розвіятись, – зізнався Роман. Віра розповіла про свої проблеми. Потім говорили про різні дрібниці, сміялися. Добре про...

– Виноград будеш? – Ірина Петрівна зайшла у кімнату з тарілкою. Але її чоловіка Миколи, на його улюбленому місці у кріслі біля телевізора, не було! – Дивно, вже ж іде його улюблений серіал! – подумала жінка. Ірина Петрівна пройшлася по квартирі – стоп! У ванній воді ллється. Певно з кимось говорить, от воду й увімкнув. – Микольцю! – гукнула вона. – Серіал твій почався, реклама скінчилася, ти де?! Микола одразу вискочив з ванної з винуватим обличчям. – Ти що там робив? – строго запитала Ірина. Микола почервонів і пробурмотів під ніс: – Та так, нічого… І тут Ірина все зрозуміла

– Виноград будеш? – Ірина Петрівна зайшла з тарілкою у кімнату, але її чоловіка Миколи на його улюбленому місці у кріслі біля телевізора не було. Дивна річ, адже вже йде його улюблений серіал. Чоловік зазвичай навіть у туалет тільки під час реклами вибігає, поспішає, щоб не пропустити, те що йому подобається. А тут подівся кудись… Ірина Петрівна поставила тарілку з виноградом та прислухалася. Дивна річ – тихо, ніби його вдома немає. Навіть про виноград забув, а він же ж любить. Микола зазвичай наминає добряче гроно і животик задоволено потім погладжу собі – добре як! А тут мовчить, якось підозріло це… Ірина Петрівна пройшлася по квартирі – стоп! У ванній воді ллється. Вона жінка тямуща, знає, що частенько щоб ніхто не почув розмову, воду пускають і по телефону говорять! З ким говорять? Та з ким, з коханками! – Микола взагалі приводу ніколи не давав, але так думати просто наївно, чужа душа темрява, – потихеньку почала нервувати Ірина Петрівна. Вона повернулася в кімнату, все о...

У Поліни на свята гостювала її сусідка Світлана з дітьми. – Давай подумаємо, що ми будемо готувати до святкового столу, – сказала Поліна. – Напевно, як завжди – холодець, салати… – сказала Світлана. – Ага, а ще торт спечемо, пиріжки й канапки приготуємо! – відповіла Поліна… Весь наступний день Поліна не присідала. Вона з’їздила в магазин по подарунки для дітей Світлани, а потім разом з нею вони взялися за приготування. І тут Поліна згадала дещо важливе… – Я ж зовсім забула! – раптом вигукнула вона і взяла телефон. Світлана здивовано дивилася на неї, не розуміючи, що відбувається

Поліна стояла посеред магазину і не вірила своїм очам. Невже її коханий Миколка міг так вчинити з нею?! Ще недавно вони разом планували майбутнє, сперечалися, де і як святкуватимуть новий рік – у нього, чи в неї, а може, й зовсім вирушать до друзів, а тут таке… Молода дівчина щось шепотіла Миколі на вухо, а той задоволено усміхався і кивав на знак згоди. – От же ж, а зі мною він завжди сперечається, а цій дівці підтакує. І що він у ній знайшов? Передноворічний настрій був зіпсований. Вона не думала, що людина, з якою дівчина зустрічалася більше двох років, могла так зрадити їй. Біля паркування він вдав, що не знає її і просто пройшов повз. Поліна зробила те саме. Вже якщо він і захотів погратися з нею, то нехай знає, що вона грає не гірше за нього, і цей матч вона обов’язково виграє! Вдома Поліна вперше розплакалася, бо більше не треба було стримувати себе, соромлячись когось, та й якщо чесно більше не було сил себе стримувати. Наплакавшись досхочу, Поліна приготувала собі ванн...

Дмитро стомлений ішов додому, як раптом почув, що відкрилися двері в квартирі на його поверсі. Чоловік пройшов ще трохи й побачив свою сусідку Риту. Вона збентежено переступала з ноги на ногу. – Що сталося? – запитав Дмитро. – Я папку з паперами за ліжко впустила, – сказала та. – А відсунути його не можу – важке! Виручай, Дмитре! Дмитро пішов і дістав папку. – Дякую! – вигукнула Рита. – Може, чаю? Дмитро похитав головою. – Руки помию тільки, – сказав він. – Пилу там у тебе дуже багато… Дмитро вийшов із ванни і раптом застиг від несподіванки. У коридорі була ще одна жінка

– Я все знаю про тебе і твого колишнього? – заявив Дмитро. – Ти мені брехала! Чому? Ти що, так би й заміж вийшла за мене? – Не знаю я, Дмитре! – плакала Настя. – Ти пробач мені! Я переживала сказати. І Дмитро не пробачив… Його життя в той момент здавалося йому якимось неясним. Він розумів, як жити із точки «ми». Звикли так думати: «Ми». А як жити з позиції «я» – зовсім не розумів. Жив якось… Працював. Із жінками іноді спілкувався. Коротко, і не впускаючи нікого з них у своє серце… …Дмитро піднімався сходами вгору. Він втомився на роботі, а тут, як на зло, зламався ліфт. Нічого. На п’ятий поверх якось дійде. Він же ж не старий. Всього сорок п’ять. Дмитро був самотнім. Холостяком. Не був одружений жодного разу. Хоча, в молодості мало не взяв шлюб. І взяв би, та ось тільки дізнався, що його наречена, красива й кохана Анастасія, зрадила його. Точніше, продовжує зраджувати. З колишнім. Діло у Насті з Дмитром вже йшло до весілля, і з незрозумілої причини вона раптом захотіла до колишньо...

– Тату, мамо! – Уляна забігла в квартиру і усміхнулась. – Я виходжу заміж, вже заяву подали! – Як заміж? – здивувалася мама. – В нас і грошей на весілля нема. – Ну таке раз у житті буває…, – вигукнула дочка і побігла у ванну. Батьки сіли на диван і втупилися у вимкнений телевізор. – Вітя, що робитимемо? – запитала Ірина у чоловіка. Раптом Віктор застиг від думки, що несподівано виникла в його голові. – У мене є ідея. Я все вирішу, – сказав він і набрав якийсь номер телефону

Всі батьки, коли-небудь одружують, або віддають заміж, своїх дітей. Ось вже проблема, то проблема. До того ж, це завжди якось несподівано і якраз грошей немає. Саме це й сталося з Віктором. *** – Тато, мама! – Забігла в квартиру дочка, на обличчі радість. – Я виходжу заміж, ми вже заяву подали! І тут дівчина зауважила, що радість від цієї звістки на обличчях батьків не читається. Нарешті, мама задала, напевно, перше, що спало на думку питання: – За Ярослава? – Ну, звісно, мамо! За кого ще? – Уляно, тобі всього дев’ятнадцять років. Тобі ще в коледжі два роки навчатись. – Мамо, ми одразу дітей заводити не збираємося. – Доню, у нас і грошей на весілля немає. Ти ж знаєш, що завод, де тато працював, закрився. На новому місці тато лише місяць працює… – Мамо, ну таке раз у житті буває… – Уляно, а де ви житимете? – Запитав і батько. – Тату, яка різниця? Поки що у них чи у батьків Ярослава поживемо. Потім квартиру в іпотеку двокімнатну візьмемо. – А що твій Ярослав так багато зар...

Марина поїхала на відпочинок. Відпустка пролетіла швидко. Жінка була задоволена… І ось вона вдома! Марина подякувала таксисту, взяла свою валізу й відкрила двері в під’їзд. – О, Марино, привіт! – зустріла її сусідка. – Давно тебе не бачила, думала, ти вже переїхала. – Здрастуйте, – привіталася Марина. – Та от тільки-но повернулася. Не переїжджала я нікуди. – А-а-а, бо я тут вирішила до тебе зайти, а там у тебе в квартирі таке!.. – раптом сказала та. Марина швидко пішла до себе на поверх. Вона відкрила двері своїм ключем. Жінка зайшла в коридор, увімкнула світло і руку приклала до серця від побаченого

– Я Алла, наречена Віктора, привіт, – дівчина мило посміхнулася і зайшла до квартири. Марина навіть нічого сказати не встигла, тільки відкрила рота і подивилася на сина. – Ось, мамо, ти просила познайомити. Знайомся! – і Віктор простягнув матері коробку з тортом. Син якось дивно крутив головою, і Марина здогадалася – цікавився першим враженням. А що могла сказати мати, коли мигцем бачила гостю? Вона знизала плечима і зачинила двері. Марина пройшла у вітальню слідом за гостею і хотіла сказати мовляв будьте як вдома, але Алла вже вказавши пальцем на крісло, дала вказівку своєму коханому пересунути меблі і продовжила: – Стільки місця у вас пропадає, крісла краще проти світла поставити, так краще. Буває, що зі зміною обстановки людина починає нове життя. Марина навіть не зрозуміла, що відповісти. Як стояли крісла, їй теж не подобалося, було незручно, але вразило з якою швидкістю Алла робить перестановку в квартирі, наче це її меблі і вона тут не вперше. Розгледіти її вдалося тільк...

Олена фарбувала губи та щось собі наспівувала. Вона вирішила влаштувати Ігореві сюрприз, приготувати вечерю, та провести вечір з чоловіком. Пролунав дзвінок у двері. Олена поспішила відкрити, але за дверима опинився не Ігор, а вродлива жінка. – Ви хто? – нахмурилася Олена. – Я господиня цієї квартири, – відповіла незнайомка, безцеремонно відсторонила Олену і пройшла у квартиру. – Вибачте, але це моя квартира! – округлила очі Олена. – Вже ні, тепер це моя квартира! – єхидно заявила незнайомка. – Що ви таке говорите?! Яке відношення ви маєте до моєї квартири?! – Олена здивовано дивилася на гостю, не розуміючи, що відбувається

Ігор зустрів перше кохання. За десять років Катя погарнішала, а коли вона посміхнулася, Ігор миттю забув, що ця дівчина покинула його, що минула купа часу, а в нього є дружина та маленький син. Швидкоплинна зустріч переросла у довгу прогулянку, яка закінчилася біля будинку Катерини. На прощання дівчина поцілувала його в щоку і прошепотіла: – Шкода, що ти одружений, я запросила б тебе зайти. Тільки тут Ігор повернувся у сувору реальність, де на його телефоні залишилося десять пропущених дзвінків від дружини та п’ять повідомлень із нагадуванням придбати дитячу суміш. Щойно він переступив поріг квартири, Олена, заколисуючи немовля, запитала: – Ти приніс суміш? Ігор уважно оглянув дружину з ніг до голови. Олена одягнулася в лосини та футболку, волосся зав’язала у хвостик, зовсім не нафарбувалася. «Колись вона стежила за собою, а тепер перетворилася на втомлену жінку. Жодного порівняння з Катею», – подумав Ігор. – Я повернувся після важкого робочого дня, а тобі навіть ліньки сказати...