– Мамо, тільки ти, не говори завтра за столом нічого зайвого. Батьки Дмитра міські, а ти з села, – наставляла Олена маму, перед зустріччю з сватами. – Добре, – тихо відповіла Ніна. Наступного дня Олена чекала батьків в будинку нареченого. Пролунав дзвінок у двері. Всі познайомилися і мама Дмитра запросила за стіл. Гості зайшли, сіли. – Ну, Петро! Діставай, – раптом сказала Ніна. Батько Олени вийшов у коридор, і повернувся з якимись пакунками замотаними у газету. – Ну все. Почалося! – тільки й подумала Олена Перейти до основного вмісту

– Мамо, тільки ти, не говори завтра за столом нічого зайвого. Батьки Дмитра міські, а ти з села, – наставляла Олена маму, перед зустріччю з сватами. – Добре, – тихо відповіла Ніна. Наступного дня Олена чекала батьків в будинку нареченого. Пролунав дзвінок у двері. Всі познайомилися і мама Дмитра запросила за стіл. Гості зайшли, сіли. – Ну, Петро! Діставай, – раптом сказала Ніна. Батько Олени вийшов у коридор, і повернувся з якимись пакунками замотаними у газету. – Ну все. Почалося! – тільки й подумала Олена


– Мамо, дуже прошу тебе, не говори завтра за столом нічого зайвого. Батьки Дмитра можуть не зрозуміти твоїх жартів. І про гриби, і про ягоди також не треба… Вони люди міські. Дещо інші вони, розумієш? – просила Олена свою маму

– А ми, значить, село безграмотне? Чи давно ти сама міською стала? Лише шість років у місті живеш… Прикро мені, доню, дуже, – ображено сказала Ніна.

– Мамо, вибач, я зовсім не хотіла тебе образити. Просто хвилююсь, як все пройде. Ну все, мені на автобус час бігти. Дмитро зустріне Вас завтра на вокзалі. А я чекатиму на Вас у його батьків, – попрощалася Олена і закрила за собою двері.

Майбутнє знайомство батьків дуже турбувало Олену. Батько дівчини був людиною тихою і небагатослівною. Мама – повна протилежність. Олена переживала, що поведінка матері осоромить її перед інтелігентними батьками нареченого.

Пролунав дзвінок у двері. Олена запереживала. “Зараз почнеться” –  подумала вона.

– Доброго дня! Не знаю, як у вас у місті, прийнято цілуватися чи обійматися при зустрічі, – сказала з порога мама Ніна.

– Познайомтеся, це мої батьки: Ніна Василівна та Петро Михайлович, – червоніючи, зупинила Олена маму.

– Нам дуже приємно, – відповіли батьки Дмитра.

– Мамо, тату, познайомтеся, це батьки Дмитра: Тамара Олексіївна та Андрій Сергійович.

– Та знаємо ми, дочко, говорила ти нам вже. Навіщо повторювати? Що ж ти думаєш, батьки в тебе зовсім не можуть запам’ятати нічого?

– Мамо, так заведено, – тихо сказала Олена.

– А, ну тобто, ми хотіли сказати, нам теж дуже приємно, – згадала напуття дочки Ніна Василівна. – А ми до вас не з пустими руками.

– Давайте пройдемо до столу, – запросила Тамара Олексіївна.

Гості увійшли до вітальні, де було накрито стіл.

– Петро, ти тільки глянь. Сервізи то які! Прям хоч у музей виставляй. Порцеляновий, так?

– Так, це китайська порцеляна, – стримано посміхнулася Тамара Олексіївна.

– Краса! А фужери, фужери! Так і сяють. Кришталеві!

– Ніно, ну дочка просила ж… – шепотів на вухо Петро Михайлович.

– А ти що сидиш, Петро? Діставай, давай. Ми ось тут привезли помідори солоні, огірочки. Ось ікра кабачкова – остання банка у нас залишилася. За зиму всі запаси “пішли”. Все своє. Сама все вирощую та закручую. Жаль тільки грибочки мариновані закінчилися.

– Мама! – вигукнула Олена.

– Ти маму не вчи, як у гості ходити. Незручно до столу з порожніми руками, не прийнято це. А до чаю ще й пиріжки з яблучним повидлом. Тісто я за старовинним рецептом ставлю, ще моя прабабуся так робила.

Олена ледве стримувалась, щоб не розплакатися.

– Доню, а що ж ви з нареченим своїм похмурі такі сидите? Дивись, який худенький він. Ти давай, годуй Дмитра свого.

– Мамо, перестань, – сказала Олена і вибігла з кімнати. Дмитро побіг слідом.

– Ой, ну ви дивіться, що робиться, га? Матері рідної соромиться, слова сказати не дає.

– Ну що Ви, Ніно Василівно. Оленка просто дуже хвилюється. Її зрозуміти можна, – намагалася “згладити кути” Тамара Олексіївна. – А Ви знаєте, коли у нас знайомство з нашими батьками було, я також схопилася і пішла.

– То у вас батьки теж сільські? Теж щось не те говорили, так? – запитала Ніна.

– Ні, батьки у мене міські. Це Андрій Сергійович дозволив собі тоді недоречний жарт на мою адресу – Тамара Олексіївна докірливо подивилася на нього. – Натомість минулого року ми з чоловіком вже срібне весілля відзначили. Так от, нехай така “втеча” нареченої стане щасливою прикметою в нашій родині.

– Так-так, головне, щоб у них все було. Ну, давайте за дітей наших піднімемо.

Олена та Дмитро увійшли до кімнати під дзвін кришталевих келихів.

– Ну все, заспокоїлася, дочко? – запитала Ніна.

– Звісно, ​​заспокоїлася. Діма, скажи сам.

Діма збентежився, і сказав солідним голосом.

– Я зробив Олені пропозицію. Наступного тижня ми йдемо подавати заяву.

– Ти чув, Петро? Все, дочка наша наречена тепер. Ой, навіть голова закружляла. І не знаю, що сказати.

– А приїжджайте тепер Ви до нас у гості, – сказав Петро Михайлович, який мовчав весь час. – Скоро гриби підуть, та суниця лісова. А повітря в нас яке! Найчистіше!

– А чому б і ні? – Тамара Олексіївна подивилася на чоловіка. – Я б із задоволенням побродила лісом, позбирала “дари природи”. Ось тільки грибів я не знаю.

– Так ми вам все розповімо і покажемо.

– Тоді я лише за! – сплеснув у долоні Андрій Сергійович. – І справді, сто років вже на природу не вибиралися…

Олена та Дмитро поїхали проводжати батьків Олени на вокзал.

– Як тобі наші майбутні свати? – Запитав у дружини Андрій Сергійович.

– Мені здалися вони цілком приємними людьми. Так, прості, зате щирі, з живими емоціями. Ох, відчуваю, відгодує теща нашого “худенького” сина… – м’яко посміхнулася Тамара Олексіївна.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Коментарі

Вам також може сподобатися

Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Ірина та Андрій повернулися додому. Вони десять днів відпочивали на морі. Іра ще там зрозуміла, що відпочинок Андрію дається важко. Він весь час заглядав в телефон. Усміхався, писав, а іноді далеко відходив від неї, щоб поговорити. Він засиджувався в телефоні до ночі і потім лягав спати. На ранок Ірина з ним намагалася говорити, але він посилався на відпустку, що він відпочиває. Іра на п’яту добу помітила смс на телефоні чоловіка. Андрій вже спав. Телефон був заблокований, але поки екран не вимкнувся вона прочитала: “На добраніч, коханий.” Писав якийсь Василь. Екран вимкнувся, але за кілька секунд знову засвітився. Ірина почала дивитися на телефон. «Чому не бажаєш своїй коханій доброї ночі? Я сумую.» «Милий. Відповідай. Я чекаю на тебе.» «Коли ти вже приїдеш?» «Я теж хочу відпочивати з тобою.” «І коли він мені все скаже», – подумала Ірина. – «Зачекаю. Просто треба морально підготуватись» І ось вони вдома. План як «віддячити» чоловіку вже готовий. Та й у плані лише один пункт. Андрій пр...

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Колись ти зрозумієш..!?

Коли мама з татом одружилися, батько вмовив маму переписати її успадковану шикарну трикімнатну на свекруху, щоб була можливість взяти кредит на його ім’я під заставу житла. Мама написала дарчу, справа батька пішла в гору, вона якось не замислювалася про те, щоб вимагати квартиру назад. Десять років тому, коли мені було 18, тато зібрав сімейну раду. Сказав, що любить іншу, у нього від неї маленький син і він хоче розлучення. Мені сказав: “Колись ти зрозумієш”. Мама прийняла новину гідно, тільки попросила повернути її квартиру, щоб нам не довелося жити в орендованій. На що мій тато здивовано округлив очі та відповів, що квартира була подарована його мамі, а вона своєю чергою передарувала трикімнатну йому. Тож за законом квартира його. Спільно нажитого майна не було, все оформлялося на бабусю. Ми просили хоча б під розписку дати грошей на перший внесок в іпотеку, він послав нас і сказав, що його синові та спадкоємцю гроші потрібніші. Він забрав усе — мамину машину, коштовності, які ...