Історії Серця

Мою маму “попросили” на роботі вийти на пенсію. Як пояснив директор – “треба дати місце молодим, аби вони економіку підіймали”.  Однак, моя мама звикла працювати. Ні секунди не могла сидіти спокійно, постійно старалася знайти собі якесь заняття. А ще вона дуже любила дітей. Тому не дивно, що вибрала для себе таку професію – вчителька математики. До речі, всі її учні мали високі результати на екзаменах та знали навіть найскладніші теореми.  Два місяці після виходу на “пенсію” мама старалася допомагати мені. Відводила та забирала моїх дітей зі школи, возила на гуртки, робила домашнє завдання. Ну а ще готувала, прибирала. Навіть зайнялася малюванням та вишивкою. Але бачила, що вона сумує за вчителюванням. Колишні учні мало про неї згадували, так само, як і колеги зі школи. Тому вона вирішила знайти підробіток в Інтернеті. Написала оголошення, що може займатися репетиторством з дітками. І наступного дня їй одразу написала одна жіночка: – Така дивачка, влаштувала справжній допит. Г...

Я свого сина завжди любила понад усе на світі. І звичайно, зичила йому найкращої долі. З чоловіком ми розлучилися давно, Максима я сама виростила. Хоча колишній завжди допомагав фінансово.  Після закінчення школи я продала дачу, чоловік доклав грошей і ми придбали маленьку однокімнатку, аби він міг жити окремо. Я ж залишилась у своєму будинку. Колись мій тато допоміг його нам збудувати. Досить великий, чотири кімнати, власний двір. Та було сумно у ньому самій. Все мріяла, що будуть онуки, житимуть в мене на канікулах.  Синові дуже подобалось доросле життя. Та скоро він прийшов до мене з новиною:  – Мамо, я тепер з дівчиною житиму. Люда тобі сподобається.  – А не зарано? Тобі ж лишень 20 років. Звісно, він мене не послухав. А коли я побачила Людмилу – відразу все зрозуміла. Дівка – не промах, крутила ним, як хотіла. Не здивуюсь, як лишень через квартиру його й обрала. Т а всього за пів року вони розписалися. Моєї думки син і не спитав. А тоді почалось найцікавіш...

Я хотіла, аби мій син Станіслав якнайшвидше одружився, завів сім’ю, дітей. І от він привів додому дівчину – Риту. Після одруження перший рік вони жили у мене у квартирі, бо де ж у молодого подружжя гроші на своє житло. У побуті мені ця Рита геть не подобалась. З роботи прийде – то нема, щоб їжу на наступний день приготувати, речі попрасувати. Вона то за книжку, то на прогулянку йде. А як вона визбирувалась на ту роботу. Я їй кажу: – Ти ж уже заміжня жінка, Рито. Спідниці вже можна і коротші носити. І блузи без вирізу вибирати. – Те, що я заміжня, не означає, що я мушу у паранджу замотатись і на люди не виходити. Я молода, мені нічого ховатись, – відповідала вона мені. Потім я завела розмову про їхнє житло: – Пора б вже думати, де ви будете жити. – Ви нас виганяєте, мамо?, – спитав Станіслав. – Хочте, так думайте. Але негоже жити з батьками подружжю. Пора вже самостійною сім’єю жити. Син взяв іпотеку, ще мали трохи своїх заощаджень і так купили свою однокімнатну квартиру. Я хоті...

Так сталось, що зі свекрухою не спілкуємось вже понад п’ять років. То ж тепер уявіть моє здивування, коли вона подзвонила мені, щоб запросити нас на святкування Великодня до них на дачу.  Вісім років тому я познайомилась з Василем в кафе. Я тоді випадково вилила на нього каву, а він замість того, щоб насварити мене, чи вимагати компенсації, покликав на побачення.   Період легковажних побачень тривав недовго і ми швидко перейшли до серйозних стосунків. Тоді Василь вирішив, що оскільки в нього на мене серйозні плани, то потрібно познайомитись з батьками.  Я пропонувала забронювати столик в ресторані і познайомитись з усіма разом. Та Василь сказав, що це дуже напружено буде. – Спочатку потрібно нам познайомитись кожному з батьками, а потім вже їх знайомити між собою.  Цей аргумент Василя мені здався розумним. Тому і погодилась на окремі знайомства. З моїми батьками питань не було. Вони радо прийняли Василя в сім’ю і вже під кінець називали його синочком. ...