-Е-е-е, ні, любий, нині сам придумай, що купити. А то двадцять п’ять років живемо, і все за підказками моїми даруєш. Давай сам, сам, сам…

-Е-е-е, ні, любий, нині сам придумай, що купити. А то двадцять п’ять років живемо, і все за підказками моїми даруєш. Давай сам, сам, сам…

Борис прокинувся в чудовому настрої. Пояснити свій настрій він і сам би не зміг. Чи то погода так діє, чи то вихідний день, чи запах млинців, що тягнувся з кухні.

-Люба, ти чого так рано встала? Вихідний же.

-Забув? Я ж до сестри в село зібралася. Поїдеш зі мною?

-Ні-і-і. Ти ж знаєш, не люблю я твою сестру. Ти вже сама. Я краще подарунок тобі на день народження куплю. Що, до речі, тобі купити?

-Е-е-е, ні, любий, нині сам придумай, що купити. А то двадцять п’ять років живемо, і все за підказками моїми даруєш. Давай сам, сам, сам…

Після сніданку дружина поїхала на автовокзал, у Бориса доба, щоб якось здивувати дружину. В голову нічого не приходило.

Борис ішов по вулиці і розмірковував:

“Може, їй цукерок дорогих коробку купити? Ніі, образиться…”

На більше йому фантазії не вистачало. Вирішив зайти в торговий центр і подивитися, що взагалі продають.

Спочатку він питав у продавців, що подарувати дружині. У відділі одягу його запевняли, що дружина буде в захваті від модної блузки. Але уявивши дружину в цій блузці, Борис відмовився від покупки.

Ні, блузка, звичайно, красива. Але він не хотів би бачити дружину в ній…

У магазині посуду продавці почали пропонувати всякий посуд від вазочок до сковорідок. Борис почухав потилицю і пішов далі.

Зайшов в господарський відділ, в якому продавалася всяка дрібна всячина. Вже зневірився щось знайти, не купувати ж парасольку, як побачив пластикову коробочку з безліччю відділень. Таблетниця називається.

-Ось, те що потрібно! – вирішив Борис і пішов на касу.

Він купив коробочку, походив по магазину, прикупивши ще дещо до подарунка. Потім прийшов додому і загорнув коробочку в подарунковий папір.

Борис залишився задоволений своєю покупкою, уявляв, як дружина буде розгортати і розглядати. Навіть розсміявся, уявляючи обличчя дружини.

На наступний день Дарина зайшла в квартиру і побачила сяючого чоловіка з квітами і подарунком.

Він вручив подарунок і як дитина, з нетерпінням чекав, коли дружина відкриє його:

-Ну, Даша, відкрий швидше. Я ж старався.

-Ну постривай, я хоч вмиюся, перевдягнуся.

-Ні, ти спочатку відкрий. Ну будь ласка!

Дружина здалася, розгорнула пакет:

-Таблетниця? Ти серйозно?..

-Хороша річ, правда ж? Дивись, я розклав усе і підписав.

Настрій у Дарини зіпсувався, вона навіть образилася на чоловіка:

-Краще б я тобі сказала, що купити. Сюрприз так собі вийшов.

Вона вже хотіла закинути цю коробочку в дальній ящик, але Борис наполягав на своєму:

-Ну подивися, тут же всякі різні баночки є… ну все ж підписано. А ось тут таблетка для гарного настрою. Відкрий, будь ласка, сама, ну відкрий, не сердься.

Дарина знехотя відкрила кришечку, а там… лежала золота каблучка. Борис щасливий посміхався – сюрприз вийшов.

Дарина приміряла каблучку і розплакалася:

-А я і справді вирішила, що ти одну таблетницю подарував…

"