Перейти до основного вмісту

"Сусідка перестала заходити до бабусі Варі.

 


"Сусідка перестала заходити до бабусі Варі. І пустила чутку, що бабуся з глузду з’їхала на старості років, раз тримає росомаху чи перевертня

Бабуся Варя знайшла у себе на городі сіре, маленьке кошеня. Жила вона сама. І була дуже доброю жінкою.

Кошеня вона притиснула до себе. Накрапував дощ і той сильно тремтів. У Бабусі Варі була натоплена сільська піч. Весело тріщали дрова.

І незабаром кошеня, вже зігрівшись, пило молоко, дбайливо налите бабусею Варею. Бабусі було дуже тепер не нудно. Було з ким поговорити.

Кошеня муркотів і слухав бабусині пісеньки, грав вовняним клубком. Бабуся Варя в’язала шкарпетки. А також навіть рукавиці.

Покупців завжди вистачало. Кошеня стало дуже великим. Ловив мишей та щурів. Свою територію він вивчив добре.

Стрибав на дерева і швидко злазив, коли бачив бабусю. Бабуся взагалі не замислювалася про дивні звички свого кота.

Незабаром вона почала називати його ласкаво – Котище! Котище відгукувався. Якось сусідка заявила, що це не кіт, а схоже, що росомаха.

Бабуся не звертала уваги. Якось спекотного літа, бабуся в саду перебирала малину та смородину. І почула шипіння.

Опустивши голову, вона побачила величезну гадюку. Гадюка стояла у стійці нападу. Бабуся зрозуміла, що застрибнути на стіл не вийде. Ноги стали ватяними. Та й вік не дозволяв.

Не встигла вона, і охнути, як її Котище миттю стрибнув на гадюку. З гадюкою Котище розправилося миттєво. А потім з цією гадюкою довго бавився. І навіть на високе дерево її затяг.

Потім мер тва гадюка випадково впала сусідці надвір. Та верещала як порося. Але Котище зістрибнувши, забрав змію назад. І не звернув уваги на її крики.

Сусідка перестала заходити до бабусі Варі. І пустила чутку, що бабуся з глузду з’їхала на старості років, раз тримає росомаху чи перевертня.

Бабуся не звертала уваги на величезний зріст кота. Це був її улюбленець.

Пестила вона його. А він спав, згорнувшись на килимку біля її ліжка.

Котище любив гуляти у густій траві. Іноді у спеку навіть дрімав там. Але коли наставав час, він завжди повертався додому.

І ось одного разу вночі бабуся заснула. Нічого не чула. І не бачила. Вона залишала віконце напіввідчиненим. Бо кіт за потребою звик ходити у двір.

І ось у відчинене вікно залізли два місцеві пияки. Знали вони, що бабуся тільки отримала пенсію. Про всяк випадок вони з рушника зробили кляп.

І побачивши сплячу бабусю, вони її розбудили та почали допитуватися про гроші. Та перелякана і без кляпа не могла говорити, а тільки плакала й тремтіла.

Бабусю про всяк випадок один злодіїв вда рив. Вона закричала. І кляп відразу опинився у бабусі в роті. В будинку почали все перевертати. Але тут бабуся побачила величезну кудлату тінь, що заскочила у вікно.

Один зі злочинців не обертаючись перепитав:

– Борян це ти? Знайшов у сусідки щось? Вона ж тільки пенсію отримала!

Але величезна тінь стрибнула на одного з них і вчепилась у горло. Потім стрибнула на другого і вчепилася йому у вічі. Той став репетувати як порося.

– Господи! Нечиста сила! Домовий! -Домовий був волохатий і шипів.

Зелені очі хижо світилися в напівтемряві. Домовий стрибав то на одного, то на другого. Бабуся зуміла тихо витягнути кляп і різко ввімкнула світло.

Вона одразу впізнала злочинців. І з усієї сили закричала:

– Допоможіть! – У всіх вікнах з’явилося світло.

Коли сусіди увірвалися до бабусі. Вони побачили страшну картину: На підлозі лежали місцеві два пия ки. Один із них сидів і вив.

Обличчя було повністю подерте. Другий тримався за горло. Все було залито кров’ю. Бабуся сиділа на ліжку обійнявшись з котом.

Кіт шипів і нікого до бабусі не підпускав. Бабуся раптом згадала про сусідку. І третього дружка цих злодіїв.

Чоловіки побігли туди хто з чим. Знайшли злодія у лазні. Там він вирішив перечекати метушню і втекти. Довго його лупили хто чим.

Відібрали у нього гроші, які він украв. І повернули сусідці. До поліції вирішили не звертатися. Собі дорожче.

Злодіїв було і так покарано! І пригрозили, ще раз кота нацькувати.

Один із них заїкаючись, сказав, що це не кіт. А МАЙ ХУН! По телевізору бачив!

– Ах ти сволота ще й матюкаєшся! Кота мого обзиваєш! – Бабуся вліпила ляпас. – Сам ти такий! Сволота! І нема чого на мого кота такі непристойні речі казати!

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!

"

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій.

 "«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій. По-батькові та прізвище інші. Так начебто усиновлювачі можуть змінити по батькові та прізвище. Та й ім’я теж…» Довго дивилася на портрет чоловіка, ніби сподіваючись побачити щось рідне Жінка у відділі кадрів міської ради оформила документи на нову співробітницю. Потім зателефонувала: – Інно Андріївно зайдіть до мене! Тут ваша нова співробітниця. Незабаром та зайшла у кабінет і одразу звернулася до новенької жінки вже в роках: – Ви нова прибиральниця? – Так! – Я – завгосп, звуть мене Інна Андріївна, – представилася начальниця і одразу запитала. – А вас? – Віра, – побачивши мовчазне запитання в очах начальниці виправилася. – Віра Олексіївна. – Ходімо, я вам покажу ваше робоче місце, – вони вийшли з кабінету, продовжуючи розмовляти. – За вами буде весь третій поверх… *** Віра була щасливою, що отримала таку роботу. Радісно посміхаючись, оглядала свої володіння: “До пенсії залишилося два роки. А т...