— А, ну ж бо забирай свого шмаркача і чеши звідси! Подивіться на неї, грошей просити прийшла? Нахабна!

 

— А, ну ж бо забирай свого шмаркача і чеши звідси! Подивіться на неї, грошей просити прийшла? Нахабна!

Таня опустила очі і, стримуючи сльози, швидко покотила візок до виходу з павільйону, в якому працювала жінка, яка, волею долі так і не стала її свекрухою.

Таня і Сергій навчалися і жили в одному селищі і зустрічалися класу з дев’ятого. Не закохатися в юнака було не можливо – високий, ставний, чарівний, одягнений за писком останньої моди….Грошей для єдиного сина батьки не шкодували.

Жив Сергій у великому будинку з батьками – відомими в селищі підприємцями. Мама торгувала багато років м’ясом на ринку, тато займався вантажними перевезеннями і мав автосервіс.

Батьки Сергія поблажливо ставилися до дружби сина з Тетяною, адже одразу після школи збиралися відправити його вчитися до столичного університету, там нове життя, нові захоплення.

Таня з мамою жили в гуртожитку при заводі, на якому жінка пропрацювала більшу частину життя. Жили скромно, тато загинув рано і Валентина Георгіївна заміж більше не вийшла, присвятивши себе вихованню доньки.

Жінці не подобався нахабкуватий і розпещений хлопець доньки, але забороняти спілкуватися молодим людям не стала. Напевно даремно…

Новина про те, що Таня чекає дитину стала несподіванкою. Про переривання дівчина навіть не думала, чекала, що Сергій візьме на себе відповідальність за неї та дитину, але він перестав відповідати на телефон, а потім стало відомо, що коханий поїхав до столиці.

З лікарні на виписці, Таню і сина Микитку забирала Валентина Георгіївна.

— Донечко, сусіди і коляску, і ліжечко віддали, речі збирали всім гуртожитком! Добре все буде, впораємося, донечко, – втішала дівчину мама.

— А Сергійко не приїжджав?

— Приїжджав… зустріла біля магазину, з друзями на шашлики закупилися і поїхали на річку. Та забудь ти його, Бог суддя…

Валентина Георгіївна працювала на заводі, грошей ледь вистачало, Таня рано вранці, поки маленький Микита спав, бігала мити магазин поруч із будинком – хоч і невеликі, але гроші.

За клопотами Валентина Георгіївна намагалася не зважати на постійне нездужання, поки не знепритомніла просто на роботі. Через три дні її не стало.

Сусіди допомогли організувати похорон, та й далі підтримували осиротілу Таню – хто речі Микиті передасть, хто овочами з городу поділиться.

Усі жаліли дівчину, адже їй тільки недавно виповнилося вісімнадцять, а вже стільки всього сталося.

Так минув рік. Сергій у селище не приїжджав, його батьки дівчину уникали і від розмов про те, що хлопчик копія їхнього сина, відмахувалися, хоча чули, як важко дівчині доводиться.

Одного разу Таня завернула в м’ясний відділ і зіштовхнулася лоб в лоб із мамою Сергія. Перш ніж Таня схаменулася та завищала:

— Ану забирай свого сопляка і чеши звідси! Подивіться на неї, грошей просити прийшла? Нахабна!

— Ну за що вона так? – ридала того ж вечора на плечі в сусідки тітки Наталки Тетяна… – Нічого нам із Микитою від них не потрібно! І про Сергія я давно не думаю, як я могла забути взагалі що вона там працює?! Навіщо пішла?!

— Не зважай, дівчинко, по собі судять… – Втішала її жінка.

Якось раз, виходячи рано вранці мити магазин, Таня побачила на сходинках молодого хлопця, який спав, привалившись до стіни.

— З вами все гаразд? – запитала Таня.

— Так, дякую – сонно пробурмотів хлопець.

Таня пішла далі, а сама все думала про нього, аж надто дивним він здався. Одягнений пристойно, чисто, випивкою не пахло, сумка із собою…

Наступного ранку він знову спав на тому самому місці. Таня повернулася і розповіла сусідці.

— Тітко Наталко, там хлопець другу ніч на сходах спить, дивний, не пияка, не безхатько наче…

Жінка вийшла на майданчик і сплеснула руками:

— Мишко! Ти чого це тут?! Тань, це ж Мишко, сусід наш!

На роботі всі знали, що мами у хлопця не стало років п’ять тому, жив із бабусею, якої теж не стало кілька місяців тому. Батько хлопцем не особливо цікавився, жив із новою дружиною і дітьми в іншому місті.

Квартиру бабусі одразу ж виставив на продаж, синові сказавши, що той уже дорослий і свої проблеми має вирішувати сам.

Михайло зупинився в єдиного друга дитинства, але й звідти довелося піти, оскільки в нього сім’я і маленька дитина, до інших знайомих звернутися посоромився, так і довелося ночувати в під’їзді.

— Та я знайшов уже кімнату в сусідньому гуртожитку, зарплату отримаю і відразу в’їду.

— Ну… до зарплати ще два тижні… Давай збирайся, пішли снідати.

Таня втекла прибирати в магазин, а ввечері Михайло і тітка Наталя з роботи прийшли разом.

— Тут краще чим на сходах, – сказала жінка і постелила Михайлу у себе на підлозі.

Йому було вкрай ніяково, але з нею не посперечаєшся.

За два тижні Михайло переїхав, але продовжував заходити в гості – то кран полагодить, то праску відремонтує, то просто гостинців принесе, згодом почав приєднуватися до прогулянок Тетяни з сином…

Весілля зіграли за пів року, винайняли квартиру, Микита пішов у садок, Таня вийшла на роботу, життя потихеньку налагодилося.

Через деякий час у селищі з’явився Сергій. З Університету його, виявляється, давно відрахували, знайомі донесли Тані, що він мав поганий вигляд і, схоже, захопився вживанням шкідливих речовин.

Вона тоді вирішила, що це плітки і пропустила повз вуха, тим паче, що вони з Михайлом уже чекали дитину.

Минуло кілька років.

— Татянко, здрастуй!

Дівчина здивовано обернулася – прямо перед нею стояла мама Сергія і зніяковіло посміхалася.

— Давно хотіла вибачитися, дуже я тебе образила тоді… Знаєш… є Бог на світі, покарав він мене – Сергій зв’язався з компанією… загалом проходить лікування зараз….А малюк твій і справді дуже схож на Сергія… Тань, знаєш, якщо щось треба тобі, хлопчику…. не соромся….

— Не треба, дякую, ми добре живемо. Ну я піду… молодшого з садка забирати ще.

— Ну добре… Вибач ще раз…

Шкода стало їй жінку – син лікується, чоловік на нервовому ґрунті хворіти став, частину бізнесу довелося продати і відразу якось усю образу на їхню сім’ю як рукою зняло.

Зараз сини у Тані та Михайла вже дорослі, обидва навчаються. Сергій зрештою пішов з життя у в’язниці, а його батьки дуже просили дати їм можливість спілкуватися з Микитою.

Таня, порадившись із чоловіком, дозволила, але від будь-якої допомоги відмовилася навідріз.

Потім не стало батька Сергія, літня жінка залишилася одна, Таня її жаліє і допомагає, тим паче та вже давно стала бабусею для обох хлопців.

Літній жінці досі соромно за те, як вона обійшлася з нею свого часу, хто б міг подумати, що ріднішою за неї під кінець життя в неї нікого не буде.

Ось же як буває…

Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!

"