– Якби ви були гарною жінкою, вам би й добра невістка дісталася! Так вам і треба! – Захихотіла Серафима

 

– Якби ви були гарною жінкою, вам би й добра невістка дісталася! Так вам і треба! – Захихотіла Серафима

– Так, – вперла руки в боки Зоя Григорівна, – давай, збирай свої речі та вимотуйся з моєї квартири! Ще не вистачало, щоб усілякі дівки тут себе господаркою відчували!

Ліза дивилася на свою свекруху, що не відбулася, і не могла зрозуміти, що вона зробила не так. Максим теж здивовано дивився на матір. Зоя Григорівна жила в іншій квартирі зі своїм чоловіком.

При знайомстві з Лізою вона була дуже доброзичливою і навіть схвалила вибір сина. Та й Максим запропонував Лізі переїхати до нього лише після схвалення матері.

За два місяці спільного життя конфліктів між ними не було. Ліза і зараз гостинно зустріла Зою Григорівну, запропонувала їй чай із пирогом. Але зустріла холодний погляд та вимогу покинути квартиру.

– Мамо, ти чого? – здивовано спитав Максим.

– Я вас чимось образила? – Запитала Ліза.

Зоя Григорівна, проігнорувавши питання сина, зневажливо оглянула Лізу з ніг до голови й роздратовано сказала:

– Ще не вистачало, щоб якісь соплячки мене ображали! Я у своїй квартирі! І сама вирішу, чай мені пити, чи ванну приймати.

– І вирішувати, яку дружину мій син приведе до цієї квартири, теж буду я! А то, бач, загосподарювалася! Чаю вона мені пропонує у моєму власному будинку!

– Мамо, а тебе чим Ліза не влаштовує? – заступився за Лізу Максим. – Вона гарна, добра, дбайлива. І це мені вирішувати, з ким мені жити й з ким одружуватися!

– Бач, як заговорив! – підвищила голос Зоя Григорівна. – Самостійний? Так і ти провалюй з моєї квартири! Тільки лиши все, що я тобі купила!

Під пильним поглядом Лізи та своєї матері, Максим переступав з ноги на ногу і не знав, як йому вчинити.

Лізу він кохає і йому з нею добре. І маму він любить. Тільки від матері залежить ще і його комфорт. Іти в невідомість, зате з коханою, він був не готовий.

– Мамуль, у тебе щось трапилося? – ласкаво запитав Максим, вирішивши згладити конфліктну ситуацію.

– Тобі що! – крикнула вона на сина. – Бісить мені все! І вона мене дратує! Чаю вона мені пропонує у моєму власному будинку! Я тут не гість, це вона мусить у мене питати, чи можна їй взагалі в моєму домі чай пити!

Ліза не стала більше слухати Зою Григорівну і пішла збирати свої речі. Вона вже зрозуміла, що Максим не зможе ані її захистити, ані відстояти своє право на свободу вибору.

Та й терпіти нападки Зої Григорівни, коли в неї поганий настрій, Ліза теж не збиралася.

Віддавши Максиму ключі від квартири, Ліза мовчки пішла. А Максим тільки тихо сказав:

– Вибач, що так вийшло.

– Нічого, краще знайдеш, – заспокоїла Максима мати. – Молодий ще, щоб у двадцять чотири роки сім’ю створювати, погуляй ще.

Після розставання Ліза трохи переймалася, поплакала, але швидко оговталася і незабаром вийшла заміж.

А Зої Григорівні не подобалася жодна дівчина, з якою Максим починав зустрічатись і причину для скандалу вона завжди могла знайти.

Послабила хватку вона лише на деякий час, коли її чоловік пішов до іншої жінки. Тоді всю свою агресивність Зоя Григорівна направила на переслідування колишнього чоловіка та його коханої.

Вона вистежувала їх, знаходила, влаштовувала скандал і ганьбила скрізь, де тільки могла. Поки її не зупинила поліція.

І поки Зоя Григорівна псувала життя своєму колишньому чоловікові, тридцятип’ятирічний Максим виявив самостійність і, не сказавши нічого матері, привів у квартиру Серафиму, яка була на два роки старша за нього.

Швидко взявши у свої руки слабохарактерного Максима, Серафима почала наводити у квартирі свої порядки.

Турбота, смачна їжа та гарячий темперамент остаточно придушили його волю і він уже був готовий на все, заради жінки своєї мрії.

І за місяць Серафима з Максимом розписалися. Прийшли до сільради за місцем реєстрації Серафими, подали заяву і за пів години вони офіційно стали чоловіком та дружиною.

Для Зої Григорівни це був удар. Вона досі не могла змиритися зі зрадою чоловіка, а тут ще й Максим одружився. Мовчки, без її згоди!

Причому дізналася вона про це не від Максима, а від самої Серафими при першому знайомстві. Зоя Григорівна прийшла відвідати сина і побачила у будинку незнайому жінку.

– Мамо, познайомся, це – Серафима. Серафимо, це моя мама – Зоя Григорівна. Піду чай поставлю, – швидко сказав Максим і пішов на кухню.

Про те, що Серафима його дружина, він не сказав. Не знав, як сказати делікатніше, щоб мама не розсердилася. І поки він був на кухні, дві владні жінки залишилися наодинці одна з одною.

– Господи, ну що за ім’я таке – Серафима! – Сказала Зоя Григорівна їй в обличчя.

– Господи, ну що за ім’я таке – Зоя! – відповіла в тон їй Серафима. – Та ще й Григорівна!

Зоя Григорівна від такого нахабства спочатку здивувалася. А потім зневажливо оглянула її з ніг до голови й сказала:

– І з якого смітника тебе мій син притяг?

– З того, звідки ви родом, – відповіла Серафима з усмішкою. – Шукав близьких родичів, а знайшов близьку за духом.

– Хамко! – крикнула Зоя Григорівна. – Пішла геть із моєї квартири!

– Ага, зараз! – засміявшись, відповіла їй Серафима. – Я до свого чоловіка жити прийшла, а не до вас.

Серафима підійняла праву руку на якій красувалася обручка і з задоволеним виглядом сказала:

– І прізвище моє тепер – Сергєєва. Прошу любити та шанувати, мамуля!

– Не дочекаєшся! – показала їй дулю Зоя Григорівна.

– Як ти міг! – кричала Зоя Григорівна на сина, коли той зайшов до кімнати. – Чому ти нічого не сказав? Ти – зрадник! Ти такий самий, як свій батько!

– Ти повинен був у мене дозвіл запитати, перш ніж когось у мою квартиру приводити, а тим більше одружуватися!

Максим розгублено дивився і намагався пояснити, що кохає цю жінку, але Зоя Григорівна навіть не слухала його. Тоді в розмову втрутилася Серафима.

– Так, тихо всім! – голосно сказала вона і відразу всі замовкли. – Люба мамо, якщо квартира ваша, то приходьте і самі мийте тут підлогу. А житиму я там, де живе мій чоловік!

– Якщо чимось незадоволені, то ми з Максимом поїдемо в інше місто і ви свого сина більше не побачите. Ти ж поїдеш зі мною, Максим?

Максим кивнув, погоджуючись, а Серафима продовжила:

– Ми поїдемо, а ви взагалі залишитеся тут одна. І води не буде кому подати. І швидку викликати. Ну що, мамо, нам йти?

Зоя Григорівна закотила очі й сказала:

– Господи, ну за що це мені? Ну чому саме ця дісталася мені в невістки?

– За гріхи, матінко, за гріхи, – засміялася їй в обличчя Серафима. – Були б ви гарною жінкою, вам би й гарна невістка дісталася! Тож, що заслужили, те й отримали. Так вам і треба, ха-ха-ха!

Максим тріумфував і захоплювався сміливістю дружини. Він давно хотів сам так відповісти своїй матері, але сміливості не вистачало. На цьому влада Зої Григорівни над сином закінчилася.

Вона навіть у страшному сні уявити не могла, що знайдеться така жінка, яка їй суперечити, і замість чаю, запропонує мити підлогу в її власній квартирі.

Зої Григорівні ясно дали зрозуміти, що її будинок там, де вона сама живе, а не там, де живе її син. Навіть, якщо це її квартира.

І хоча Серафиму вона не любила, все ж воліла з нею не сваритися, з важким серцем визнаючи, що її Максимка в надійних руках.

Як вам Серафима? Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.