Історії Серця

  Рита пригальмувала біля під’їзду рідного будинку і важко зітхнула. У сумці лежали документи з нотаріальної контори – тепер вона офіційно була власницею трикімнатної квартири в центрі Києва і заміського будинку. Бабуся Віра, яка тихо пішла з життя два тижні тому, залишила їй все. Єдиній онучці, яка відвідувала її до останнього дня. – Рита! – окликнув знайомий голос. Вона обернулася. Біля під’їзду стояв Максим – її колишній наречений. Той самий, який рік тому вибрав спокій у батьківському домі замість їхнього спільного життя. – Привіт, – сухо кинула Рита, дістаючи ключі. – Зачекай! Мені потрібно з тобою поговорити. – Про що нам говорити, Макс? Ми все з’ясували рік тому. Тоді, в грудні, вона з’їхала з його квартири після трьох місяців пекла. Ніна Петрівна, мати Максима, перетворила її життя на кошмар. Постійні причіпки, колючі зауваження, демонстративна зневага – все це сипалося на голову Рити щодня. «Селючка», «бродяга», «мисливиця за столичною пропискою» – це щ...

Коли мій батько раптово отримав у спадок дві кімнати в комунальній квартирі та стару дачу, батьки запропонували мені продати їх. На виручені гроші купити квартиру, про яку я мріяла вже кілька років. Точніше, не зовсім купити — внести перший платіж за іпотеку. ― Мамо, тату… ― не вірячи своїм вухам, прошепотіла я. ― Що, правда?.. ― Звичайно, правда, ― посміхнувся батько. ― Навіщо нам так нерозумно тебе обманювати? Я з радісним виском кинулася йому на шию і мало не задушила в обіймах. Все всередині раділо, вирувало ― я думала, що збирати на іпотеку доведеться кілька років, а тут раптом такий шикарний подарунок! ― Для чого нам ця напівзруйнована дача, на якій все одно ніхто не буде жити? ― сказала мама. ― Краще вже єдиній і улюбленій дочці допомогти здійснити, так би мовити, її мрію. Того ж дня ми виставили все спадкове майно на продаж. Комунальні кімнати купили за мірками ринку нерухомості майже відразу ― через пару місяців, а ось з дачею довелося почекати. Покупці цікавил...

Галина Сергіївна нікому нічого поганого не робила. Жила собі тихо на першому поверсі кутового будинку на Шкільній вулиці. Тиха така вулиця, не загружена автомобілями, засаджена липами і кленами. У дворах росли кульбаби, а жирні коти ховалися серед кущів чайних троянд і шипшини. Мешканці двору, переважно літні люди, за старою звичкою протягували між деревами мотузки, щоб винести таз, повний випраної білизни. Людям цього покоління подобалося, коли від наволочок пахло справжньою свіжістю. Вони досі боялися, що в білосніжні простирадла закинуть брудним м’ячем дворові хлопчаки, або місцеві гультяї свиснуть кілька наволочок, щоб поміняти їх на пляшку. Тому бабусі сиділи на лавочках, вартуючи білизну, хоча у дворах вже не було бешкетних футболістів, та й наволочки сто років не крали. Галину Сергіївну часто можна було зустріти серед жінок. У них утворилося своєрідне коло за інтересами. І поговорять, і поспівчувають одна одній, і всі місцеві новини дізнаються. А що їм ще робити,...

Коли батьки розлучилися, Христині було дванадцять років. Для дівчинки розлучення було справжнім шоком: доведеться залишитися з мамою, а вона вважала себе «татовою донькою». Батько не міг взяти її до себе. Квартиру він залишив дружині з тещею заради дочки, сам майже цілодобово працював, щоб допомогти донечці. Про причини розлучення дівчинці нічого не сказали, та вона й не випитувала. Уже рік як батьки постійно сварилися, але розлучення все одно сталося несподівано. — Тату, ти будеш приходити до мене? — зі сльозами запитувала дівчинка. — Звичайно, маленька, я буду забирати тебе, разом будемо їздити до бабуні Томи. — Бабусю зі сторони батька Христина любила, вони просто обожнювали одна одну. — Ось у суботу і поїдемо! Коли батько пішов, перше, що відчула Христина, була самотність. Мати і бабуся (з боку мами) її абсолютно не розуміли. Обидві вони були красиві, любили вбиратися, користувалися дорогою косметикою, обговорювали артистів, героїв серіалів, знайомих. Все це Христин...