Всі інші діти були з повних сімей і лише у неї батько пішов в іншу. А вона говорила всім, що він пропадає постійно у відрядженнях

Всі інші діти були з повних сімей і лише у неї батько пішов в іншу. А вона говорила всім, що він пропадає постійно у відрядженнях

-О! Дивись який набір лего! Я як раз такий Мишкові хотів купити! – радісно промовив Сергій і потягнув Аню в дитячий магазин з іграшками.

І в цей момент Аня зрозуміла: це кінець.

-Ань, ти ж малюєш добре, так?

-Ну так… Раніше в художню школу ходила, правда не закінчила. А що?

-Так до Нового року наші активісти хочуть зал оформити, програму якусь обіцяють зробити. Ось, питали і я про тебе згадала… Вибач якщо що…

-Я не проти, можу допомогти.

І дійсно, в обід до Ані підійшли колеги з відділу кадрів і попросили намалювати кілька плакатів разом з якимось Сергієм з іншого відділу.

-Звичайно, я допоможу. Де знайти Сергія? – запитала Аня.

-Так в переговорній. Підходь до 6 вечора, ми вам все віддамо і розповімо, що потрібно намалювати.

Аня постукала і увійшла в переговорну кімнату рівно о 18.00 і застигла на місці. Поруч з дівчатами з відділу кадрів стояв, мабуть, Сергій. У нього були такі риси обличчя, що Ані захотілося відразу написати його портрет.

-А ось і Аня! Сергій, знайомся. Ось, що потрібно намалювати. Зможете?

-Так звичайно зможемо! Аню, давай, приєднуйся. Давай швиденько все зробимо. А то мене хлопчаки вдома чекають.

І вони занурилися в роботу.

Аня і не помітила, як за якусь годину розповіла Сергію все-все-все про себе. Навіть те, що ніколи не розповідала подругам. З ним було легко і весело. Звичайно, за один день вони не впоралися, тому залишилися малювати і на другий, а потім і на третій.

-До Нового року хоч впораєтесь? – жартували колеги з відділу кадрів.

-Звісно. До Нового року точно все буде готово! – відповідали Сергій і Аня.

Аня боялася, що як тільки вони закінчать роботу, Сергій перестане з нею спілкуватися і навіть трохи тягнула час. Але потім вони стали разом ходити на обіди і навіть іноді гуляти в парку поруч з роботою і Аня розслабилася. А ще вона закохалася.

І ось відгримів корпоратив, пройшли довгі новорічні свята. Аня просто бігла на роботу, щоб знову побачити Сергія.

-Я так скучила! – сказала вона.

-Я теж, – Аня бачила, як очі Сергія світилися любов’ю. – Давай сьогодні пройдемося по нашому парку після роботи?

Аня кивнула.

-Ань! Ось ти де? Ви що це шепочетесь? – поруч з ними несподівано виник один з колег.

-Так ось, Аня пропонує мені попозувати для портрета. А я поки відмовляюся, – посміхнувся Сергій.

-А я б не відмовився. Аня у нас дівчина красива! Хоча так, тобі не можна, у тебе ж сім’я.

Ці слова ніби обдали холодною водою.

-Як же я могла забути про його сім’ю? – подумала вона. Вони і правда ніколи не говорили про це.

-Аню, тебе там начальство викликає.

-Спасибі, – пробурмотіла Аня.

-Анна Володимирівна, ви ж знаєте, що у нас є головний офіс в іншому місті?

-Знаю, – мляво сказала Аня.

-Ну от, туди потрібно співробітниця на ту посаду, яку ви займаєте тут. Оклад там вище. Завдання масштабні. Є перспектива кар’єрного росту. Ось, пропоную вам переїхати туди.

-Як переїхати? – здавалося серце Ані сповільнило свій біг. – Як переїхати?

-Ну так. А що вас тут тримає? До мами будете приїжджати на вихідних. Квартиру вам там дадуть, тимчасову. Потім може свою купите, в компанії є безвідсоткова розстрочка…

-Мені треба подумати, – сказала Аня.

-Звичайно звичайно. Чекаю вашого рішення до кінця місяця.

А ввечері Аня знову гуляла з Сергієм по засніжених алеях. Вони дивилися на дерева, покриті важким снігом і їм здавалося, що вони потрапили в казку. І звичайно ж вони багато сміялися.

Раптом подув вітер і Аня відчула якийсь дискомфорт в оці.

-Ой! – сказала вона.

Сергій одразу ж опинився поруч:

-В око щось потрапило? Дай подивлюся. Так… Начебто нічого не бачу… Ну-но поморгай…

Їхні обличчя були поруч і він потягнувся до неї, але Аня його м’яко зупинила.

А потім Сергій встав на коліно, зізнався їй у коханні і запропонував руку і серце.

Аня була щаслива.

-Він мене любить, любить, любить! – повторювала вона про себе, а її серце калатало в унісон.

Звичайно ж їй хотілося сказати “так”. Але в серці була маленька ранка, яка з кожним днем розросталася і шепотіла їй: він не один…

Вона знала, що варто їй погодитися, він піде до неї. Назавжди. І вони будуть щасливі рівно стільки часу, скільки захочуть бути разом.

Вона знала, що вона всемогутня, але…

Одного разу вони були в торговому центрі і проходили повз дитячий магазин.

-О! Дивись який набір лего. Я як раз такий Мишкові хотів купити! – радісно промовив Сергій і потягнув Аню в дитячий магазин з іграшками.

І в цей момент Аня зрозуміла: це кінець.

Вона стояла поруч з Сергієм, поки він оглядав всі набори, але думками була не з ним. Вона була маленькою дівчинкою, яка сидить за шкільною партою і пише твір: мої вихідні разом з татом.

Всі інші діти були з повних сімей і лише у неї батько пішов в іншу. А вона говорила всім, що він пропадає постійно у відрядженнях.

Вона пам’ятала свої заздрісні погляди, коли за подругами приходили батьки. Звичайно твір вона написала і навіть на відмінно і навіть про батька, якого ніколи не бачила… Вчителька знала, що у неї його немає, але не розкрила її таємницю.

-Хіба я хочу, щоб він йшов від своїх дітей? Хіба я хочу заподіяти їм такого?

Аня тихенько вийшла з магазину і зайшла в сусідній. Сховавшись за стелажем вона бачила, як Сергій вискочив за нею і став крутити головою на всі боки. Потім кинувся в одну сторону, потім в іншу. Потім дістав телефон і набрав номер Ані… А потім він пішов, засунувши руки в кишені пальто і трохи зсутулившись… Аня просто стояла і плакала.

-Дівчино, я можу вам чимось допомогти? – до неї звернувся консультант.

-Так, так… Можете дати мені склянку води?

Аня ридала в підсобці, тримаючи склянку в тремтячих руках. Вона відчувала, що всі почуття, які вона сховала кудись далеко, піднімаються вгору і виходять разом зі сльозами і їй стає легше.

Хвилин через 20 вона зателефонувала подрузі:

-Наталю, ти вдома? Я до тебе зараз приїду. Треба поговорити.

А потім набрала своєму начальнику:

-Здрастуйте, це Ганна Володимирівна. Так, я прийняла рішення і готова зайняти ту посаду, яку ви пропонували.

А потім вона вийшла з магазину і галасливий, яскравий натовп підхопив її і поніс до виходу.

Аня йшла і думала про те, що вона прийняла правильне рішення…

Минуть роки. Біль стихне, сльози висохнуть, а спогади вже не різатимуть серце так гостро. Одного дня Аня зрозуміє, що того зимового вечора втратила не кохання. Вона врятувала саму себе.

Так, вона могла сказати «так». Могла стати найважливішою жінкою для Сергія. Але ціною чиїхось дитячих сліз. Ціною чужої родини. Ціною того самого болю, який колись носила в собі маленька дівчинка, що вигадувала історії про батька у відрядженнях.

Іноді найбільша сила полягає не в тому, щоб боротися за своє щастя будь-якою ціною. А в тому, щоб вчасно відпустити те, що може зробити нещасними інших.

Того дня Аня втратила чоловіка, якого кохала. Але зберегла свою гідність, свої принципи і право дивитися собі в очі без сорому.

Нове місто зустріне її незнайомими вулицями, новими людьми та новими можливостями. І хто знає, можливо, попереду на неї чекає зовсім інше кохання. Таке, яке не потрібно буде ні з ким ділити. Таке, за яке не доведеться платити чужими сльозами.

Бо справжнє щастя приходить не тоді, коли забираєш чуже. А тоді, коли знаходиш своє.

А як вважаєте ви: чи правильно вчинила Аня, відмовившись від коханого чоловіка заради його дітей і сім'ї? Чи варто було боротися за власне щастя, якщо почуття були взаємними? Поділіться своєю думкою в коментарях. ❤️