Перейти до основного вмісту

– Так, завтра, на новий рік, до нас прийдуть мої батьки та брат із дружиною. Ну і з дітьми, звичайно. – Що?

– Так, завтра, на новий рік, до нас прийдуть мої батьки та брат із дружиною. Ну і з дітьми, звичайно.

– Що?

Таїса мила посуд, коли чоловік спокійним голосом повідомив їй цю новину.

– Що чула.

– Володя, ми так не домовлялися.

Вона вимкнула воду і витерла руки. Потім сіла за стіл і роздратовано подивилася на свого чоловіка.

– Ми вирішили, що новий рік відзначатимемо удвох. Це перший рік, коли ми живемо разом. А зараз ти таке заявляєш…

– Це ти хотіла відзначати новий рік удвох, – трохи підвищивши голос, промовив він.

– Так, але ти погодився!

– А тепер передумав!

Володя схопився, ніби показуючи, що розмова закінчена.

– Володя, я не згодна!

Він обернувся і пильно подивився на свою дружину.

– А коли, скажи мені, кохана, я став зобов’язаний питати твоєї згоди, щоб запросити свою рідню до свого ж дому? Чи ти забула, що це моя квартира, га?

– Я не забула, – розгублено промовила Таїса. – Але ж я твоя дружина, і маю право висловити свою думку.

– Та нічого ти не маєш! Я сказав, що вони прийдуть, то будь ласкава підготувати святковий стіл! І давай без твоїх сварок, терпіти їх не можу.

– Володя, навіть якщо не зважати на те, що ти зараз говориш мені образливі слова, я просто не зможу цього зробити! Залишився один день, і завтра маю перший вихідний! Я просто не встигну скрізь прибрати і наготувати купу їжі.

– Працює вона… – хмикнув чоловік. – Те, чим ти займаєшся, не можна назвати роботою.

– І чому ж? – Вже сильно образившись, запитала Таїса.

– Ти нігті пиляєш! Не на заводі працюєш, тож не треба мені розповідати, як ти втомлюєшся! У тебе буде цілий день на те, щоби все підготувати.

– Тоді, ти мені допомагай. З самого ранку почнемо прибирати, готувати, прикрашати квартиру.

– Ще чого! Я якраз працюю на нормальній роботі, тому не збираюся займатися будь-якою нісенітницею. Я все сказав, а в моїй хаті моє слово – закон.

Володя вийшов із кухні, а Таїса зрозуміла, що в неї тремтять руки.

Таїса переїхала у Київ з маленького села. Вона була розумною дівчинкою, змогла сама вступити до університету. Звичайно, не суперпрестижний, але все ж таки.

Одразу почала працювати, бо треба було на щось купувати їжу та одяг. Мама допомагала їй, але зовсім трохи, бо й сама грошей не мала. Та й життя у Києві відрізняється від життя у селі, у тому числі й цінами.

Закінчивши університет, Таїса пішла працювати продавцем у магазин. Хоч вона й мала освіту, проте за спеціальністю кудись влаштуватися не змогла. А жити на щось треба було.

А потім Таїса подумала та відучилася на курси манікюру. Хотіла підробляти, щоби більше грошей було. Взяла кредит, купила все необхідне обладнання, і почала приймати вдома.

Незабаром вона зрозуміла, що на манікюрі заробляє більше, ніж продавцем у магазині, і звільнилася. Стала брати багато клієнтів, та й робила на совість, тож незабаром у неї вже не залишилося вільних вікон.

З Володею Таїса познайомилася у магазині. Не змогла дістати з верхньої полиці пачку чаю, і він їй допоміг. Якось вийшло, що вони розмовляли, а потім чоловіків доніс її пакети до хати.

Так сталося, що за ті роки, що Таїса жила в Києві, вона особливо не набула подруг. Були приятельки, з якими Таїса зрідка зідзвонювалася і бачилася. Однокурсниці, колишні колеги з магазину. Але саме подруг не було.

А тут нарешті з’явилася близька людина. Якій Таїса могла розповісти про свої проблеми, з якими могла поділитися радістю, якій довіряла.

Напевно, якби Таїса мала подруги, вони б сказали їй, що Володя – не найкращий чоловік. Але дівчина практично не мала досвіду у відносинах, всі її романи були якимись несерйозними. Та й близьких не було поруч, хто б розплющив їй очі на Володимира.

Саме тому коли Володя запропонував жити разом, Таїса з радістю погодилася. По-перше, не потрібно буде винаймати квартиру. Таїса вже давно працювала поза домом – орендувала офіс. Тепер доведеться платити лише за оренду приміщення, а квартира у Володі своя.

Ну а по-друге, Таїса була рада, що їхні стосунки розвиваються. Недалеко і до весілля.

Але що довше вони жили разом, то сильніше відкривалися рожеві окуляри дівчини.

Володимир виявився зовсім неідеальним. Всю турботу про будинок він звалив на плечі Таїси, хоча вона дуже багато працювала. Почав знецінювати її проблеми, постійно підвищував на неї голос. І вимагав повного підпорядкування.

І останньою краплею стала сьогоднішня розмова. Таїса розуміла, що не зможе переконати чоловіка, що він все одно зробить по-своєму. А якщо Таїса не готуватиме, виникне сварка.

Вона втомилася. Грудень і так дуже важкий місяць, і вона дуже сподівалася, що зможе відпочити хоча б перед новим роком. Зробить лише пару салатів і гаряче. Чи багато їм треба двом?

Але наразі їх не двоє. Та й відпочити не вдасться. Родичі чоловіка галасливі та досить нахабні. Мама Володі постійно любить повчати Таїсу, і цього разу буде явно те саме. Не так вона салат зробила, погано прибрала та інше.

І Таїса чітко зрозуміла, що не хоче. Вона взагалі нічого не хоче. Крутиться, як білка в колесі, хоче хоч якоїсь підтримки та й мінімальної поваги, але навіть їх вона не отримує.

Рішення прийшло максимально швидко, буквально за кілька хвилин, які Таїса сиділа на кухні. Вона зрозуміла, що настав час розлучитися. І, більше того, щось змінити у своєму житті. А інакше вона й справді нічого, крім нігтів, бачити не зможе. Немає друзів, особисте життя не вдалося і, головне, зовсім немає часу.

Володимир пішов кудись, навіть не повідомивши Таїсі. Він взагалі міг спокійно піти увечері, а прийти вночі. І на всі питання говорив лише те, що він звітувати не повинен.

Але зараз Таїсі це було навіть на руку.

Вона зібрала всі свої речі, подивилася, скільки в неї грошей на рахунку, і ще раз похвалила себе за те, що вона не марнотратка.

Завтра перший її вихідний за останні два тижні. Володя розраховує, що вона проведе його на кухні, щоб порадувати його рідню. Але Таїса має інші плани.

Вона завжди хотіла побувати у Львові. Ні разу там не була, хоч і не так далеко це. Спочатку не було грошей, потім часу. А зараз і те, й інше є.

Таїса купила квиток до Львова. Дивно, але вони ще були в наявності, наче сама доля була на її боці.

Потім Таїса перевезла свої речі до свого офісу, відключила телефон та поїхала на вокзал.

На столі вона залишила записку.

«Доведеться тобі самому готувати для своєї рідні. Та й собі тепер теж. Я йду».

Новий рік Таїса зустріла у Львові. Вона сиділа у кафе за столиком, зовсім одна. Але вперше за довгий час вона не почувала себе самотньою. У неї були плани, цілі та багато бажання змінити своє життя.

Звісно, Володя надзвонював їй. Лише один раз Таїса взяла слухавку, а коли почула про себе багато чого, одразу її поклала. А потім занесла номер Володі до чорного списку.

Чотири дні Таїса була у Львові. Вона закохалася в це місто, хоч і існує думка, що взимку воно не настільки привабливе. Хоча якщо Львів так сподобався Таїсі взимку, то що ж буде влітку?

Це вона хотіла дізнатися.

Додому вона повернулася лише для того, щоб вирішити свої справи. Продала все обладнання, перепросила перед клієнтками, повідомивши, що вона переїжджає. Потім розірвала договір оренди і, взявши свої нехитрі пожитки, знову поїхала у Львів.

За ідеєю, Таїсі мало бути важко почати все наново. Але вона почувала себе впевнено та спокійно. Зняла квартиру і одразу почала шукати роботу. Грошей вона накопичила достатньо, та й за обладнання, яке вдало продала, отримала чимало. Якщо що, вона й тут зможе влаштуватися до салону. Та Таїса вирішила спробувати щось інше.

Через місяць вона знайшла роботу за своєї освіти. І з цього моменту вона розпочала нову сторінку свого життя.

Одного разу все ж таки з’явився Володя – подзвонив їй з іншого номера. Він уже заспокоївся, тож не став сваритися. Лише попросив повернутись.

– Я все усвідомив, я поводитимуся інакше. Досить ображатися, повертайся. Я ходив до тебе до офісу, але мені сказали, що ти з’їхала. Що за справи, Таїсо? Ти взагалі де?

– Я в іншому місті, і в мене все чудово, – посміхнулася вона. — Тож я не повернуся.

Володя не повірив. Ну не здатна була ця тиха та соромʼязлива дівчина на такі зміни.

Але Володя не знав, що та, якій нема чого втрачати, здатна багато на що. І що він сам не зміг стати тим, за кого б Таїса трималася.

"

Коментарі

  1. Молодець дівчинка вчинила,таких Володь ще на її шляху буде безліч.

    ВідповістиВидалити
  2. Молодчинка все правильно зробила, хай щастить тобі !!!

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– Мені соромно брати тебе на бенкет! – Сказав чоловік. За годину вся еліта дивилася тільки на його «сіру мишу»

– Мені соромно брати тебе на бенкет, – Денис навіть не підняв очей від телефону. – Там будуть люди. Нормальні люди. Надія стояла біля холодильника із пакетом молока в руках. Дванадцять років шлюбу, двоє дітей. І ось соромно. – Я одягну чорну сукню. – Ту, що ти сам мені купував. – Справа не в сукні, – він глянув нарешті. – Справа в тобі. Ти себе запустила. Волосся, обличчя… вся ти якась ніяка. Там буде Вадим із дружиною. Вона стиліст. А ти… сама розумієш. – Значить, не поїду. – От і розумниця. Скажу, що температура. Ніхто й слова не скаже. Він пішов у душ, а Надія залишилася стояти посеред кухні. У сусідній кімнаті спали діти. Кирилу десять років, Світлані – вісім. Іпотека, рахунки, батьківські збори. Вона розчинилася в цьому будинку, а чоловік почав соромитись її. – Він що, зовсім охрінів? – Олена, подруга-перукар, дивилася на Надію так, ніби та повідомила про кінець світу. – Соромно брати дружину на бенкет? Та хто він взагалі такий? – Завідувач складу. Отримав підвищ...