"Зрада у прямому ефірі: наречений забув вимкнути Bluetooth" 🎧💔

Величезна зала сяяла вогниками, гості з нетерпінням чекали, коли молодята скажуть один одному омріяне "так". Наречена була у білій сукні, схожа на принцесу, а наречений виглядав трохи напруженим, але всі думали, що це звичайні весільні нерви.

Церемонія почалася, і священник уже підводив їх до моменту обміну клятвами. Наречена ніжно тримала руки коханого, дивлячись йому в очі.

І тут це сталося.

Раптом з колонок, через які лунала романтична музика, пролунало повідомлення від жіночого голосу:

— "Коханий, коли ти вже закінчиш це тупе весілля? Я так за тобою сумую. Встигнеш заскочити до мене сьогодні?"

Тиша.

Очі нареченої розширилися від шоку. Гості роззиралися, намагаючись зрозуміти, що це було.

А наречений застиг, блідий як крейда. Він швидко дістав телефон із кишені й зрозумів жахливу правду: його навушники з Bluetooth були підключені до загальної аудіосистеми зали.

Це було не просто повідомлення — це був відкритий доказ його зради, проголошений на весь зал.

Наречена спершу не могла повірити, що це відбувається з нею. Потім її руки затремтіли, і вона різко відпустила його руки.

— Що це було, [ім'я нареченого]?! — її голос лунав гучніше, ніж мікрофон.

Наречений щось бурмотів, намагаючись вимкнути телефон, але було пізно. Його секрет більше не був секретом.

Гості почали перешіптуватися, а хтось навіть знімав усе на телефон. Свекруха схопилася за голову, а друзі нареченого уникали його погляду.

Наречена повільно зняла з руки обручку й кинула її на підлогу.

— Весілля скасовується. Ти можеш поспішати до своєї "коханої".

Вона розвернулася і, гордо піднявши голову, пішла до виходу.

Гості залишилися в шоці. А наречений… він залишився не лише без дружини, а й без репутації. 💔

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій.

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій. По-батькові та прізвище інші. Так начебто усиновлювачі можуть змінити по батькові та прізвище. Та й ім’я теж…» Довго дивилася на портрет чоловіка, ніби сподіваючись побачити щось рідне Жінка у відділі кадрів міської ради оформила документи на нову співробітницю. Потім зателефонувала: – Інно Андріївно зайдіть до мене! Тут ваша нова співробітниця. Незабаром та зайшла у кабінет і одразу звернулася до новенької жінки вже в роках: – Ви нова прибиральниця? – Так! – Я – завгосп, звуть мене Інна Андріївна, – представилася начальниця і одразу запитала. – А вас? – Віра, – побачивши мовчазне запитання в очах начальниці виправилася. – Віра Олексіївна. – Ходімо, я вам покажу ваше робоче місце, – вони вийшли з кабінету, продовжуючи розмовляти. – За вами буде весь третій поверх… *** Віра була щасливою, що отримала таку роботу. Радісно посміхаючись, оглядала свої володіння: “До пенсії залишилося два роки. А т...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі