"Я сказав так" думаючи, що знаю її… Поки не дізнався правду перед весіллям" 💍

Весілля. Найкращий день у моєму житті. Я стояв перед коханою жінкою, тримаючи її за руки, і вслухався в слова священника.

— Чи обіцяєш ти любити її в радості та в горі, у здоров’ї та хворобі?

Я посміхнувся, дивлячись у її очі, сповнені щастя.

— Так! – відповів я твердо.

— А ти? – запитав священник, повертаючись до неї.

Вона зробила глибокий вдих.

— Так… – сказала вона.

Але тільки-но ми зібралися обмінятися обручками, двері різко відчинилися!

🚪 Хтось зайшов у церкву з гучними кроками…

— ЗУПИНІТЬ ЦЕ! – голос чоловіка прорізав тишу.

Усі повернулися на звук. Я подивився на нього і відчув, як серце завмерло.

— Ти що тут робиш? – злякано спитала моя наречена.

Він зробив кілька кроків уперед, дістаючи з кишені документи.

— Я тут тому, що вона МОЯ ДРУЖИНА! – сказав він і кинув документи на підлогу.

📄 Свідоцтво про шлюб. З його ім’ям. І з ЇЇ.

Зал охопив шок. Гості почали перешіптуватися.

— Що це за дурниця? – я ледве вимовив.

— Це не так, я можу все пояснити! – вона схопила мене за руку, але я відступив.

Її очі панічно бігали по залу.

— Ти мені казала, що розлучена! – я не вірив у почуте.

— Я збиралася… Я подала документи… Просто вони ще не підтверджені…

— То ти БРЕХАЛА мені весь цей час?!

Гості завмерли, чекаючи моєї реакції.

Я глянув на священника. Він опустив руки, бо не міг продовжувати церемонію.

— Я кохаю тебе! Будь ласка, це нічого не змінює! – благала вона.

Але для мене змінилося все.

🔥 Я скинув обручку на підлогу, розвернувся і пішов геть.

👰‍♀️ Позаду залишилася наречена, її таємниця і весілля, якого більше не було.
🔥 Як би ти вчинив(-ла) на моєму місці?

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій.

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій. По-батькові та прізвище інші. Так начебто усиновлювачі можуть змінити по батькові та прізвище. Та й ім’я теж…» Довго дивилася на портрет чоловіка, ніби сподіваючись побачити щось рідне Жінка у відділі кадрів міської ради оформила документи на нову співробітницю. Потім зателефонувала: – Інно Андріївно зайдіть до мене! Тут ваша нова співробітниця. Незабаром та зайшла у кабінет і одразу звернулася до новенької жінки вже в роках: – Ви нова прибиральниця? – Так! – Я – завгосп, звуть мене Інна Андріївна, – представилася начальниця і одразу запитала. – А вас? – Віра, – побачивши мовчазне запитання в очах начальниці виправилася. – Віра Олексіївна. – Ходімо, я вам покажу ваше робоче місце, – вони вийшли з кабінету, продовжуючи розмовляти. – За вами буде весь третій поверх… *** Віра була щасливою, що отримала таку роботу. Радісно посміхаючись, оглядала свої володіння: “До пенсії залишилося два роки. А т...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі