Перейти до основного вмісту

«Рахунок із готелю, який відкрив правду» 🏨💳


Після красивого весілля та щасливих слів про вічне кохання ми з чоловіком вирушили у медовий місяць. Готель був розкішним, усе здавалося ідеальним – до моменту виселення.

Коли ми підійшли до рецепції, адміністратор люб’язно передав чоловікові чек. Я машинально глянула на папірець… і щось у ньому здалося мені дивним. У квитанції значилося ім’я мого чоловіка, але бронювання було зроблене кілька місяців тому – для двох людей.

— Це ж наша бронь? – невинно спитала я, намагаючись не видати тривоги.

Чоловік помітно зблід, але швидко взяв себе в руки:
— Так, напевно, це якась помилка в системі…

Але адміністратор продовжив:
— О, пане Олексію, ви ж тоді теж брали люкс для молодят! Як вам сервіс цього разу?

Тиша.

Я відчула, як у мене похололо в грудях.
— Теж? – перепитала я, вдивляючись у чоловіка.

Він мовчав.

Я взяла телефон і набрала номер готелю, назвавши його ім’я та попросивши уточнити бронювання. Виявилося, що два місяці тому він уже відпочивав тут із жінкою на ім’я Аліна. У тому ж номері, де ми зараз перебували.

💔 Мій «медовий місяць» виявився повторенням його попереднього романтичного відпочинку – але не зі мною.

Я залишила його просто там, біля стійки рецепції, і замовила собі окремий номер… але вже в іншому готелі. А потім повернулася не додому, а до адвоката.

Шлюб тривав 10 днів. Мої почуття – набагато довше. Але він цього не вартий.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій.

 "«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій. По-батькові та прізвище інші. Так начебто усиновлювачі можуть змінити по батькові та прізвище. Та й ім’я теж…» Довго дивилася на портрет чоловіка, ніби сподіваючись побачити щось рідне Жінка у відділі кадрів міської ради оформила документи на нову співробітницю. Потім зателефонувала: – Інно Андріївно зайдіть до мене! Тут ваша нова співробітниця. Незабаром та зайшла у кабінет і одразу звернулася до новенької жінки вже в роках: – Ви нова прибиральниця? – Так! – Я – завгосп, звуть мене Інна Андріївна, – представилася начальниця і одразу запитала. – А вас? – Віра, – побачивши мовчазне запитання в очах начальниці виправилася. – Віра Олексіївна. – Ходімо, я вам покажу ваше робоче місце, – вони вийшли з кабінету, продовжуючи розмовляти. – За вами буде весь третій поверх… *** Віра була щасливою, що отримала таку роботу. Радісно посміхаючись, оглядала свої володіння: “До пенсії залишилося два роки. А т...