🎶📻 Загадкова музика зі старого програвача! Те, що почув чоловік, змусило його здригнутися...

Артем успадкував від дідуся старий програвач і коробку з платівками. Дід завжди казав, що це особлива річ, але чоловік не звертав уваги на ці слова.

Одного вечора, гортаючи старі речі, він вирішив увімкнути програвач. Платівка була без підпису, але коли голка торкнулася її, заграла дивна мелодія…

🔹 Вона звучала так, ніби хтось грає наживо.
Звуки були неймовірно чіткими, і Артем відчув, як по його шкірі пробігли мурахи.

🔹 А потім пролунав голос…
— Артеме… ти мене чуєш?

Чоловік застиг. Він точно не очікував голосу в інструментальній композиції.

🔹 Це був голос дідуся…
— Я залишив для тебе послання. Слухай уважно…

Артем налаштував гучність, і мелодія почала змінюватися. У ній з’явилися дивні шуми, а потім слова:
— Те, що ти шукаєш, у годиннику…

🔹 Артем кинувся до дідусевого старого годинника.
Відкривши задню панель, він знайшов маленьку схованку. Усередині лежав лист і старовинний ключ.

🔹 Лист розкрив таємницю.
Його дід колись володів ще одним будинком, про який ніхто не знав. І ключ, що лежав у годиннику, мав відкрити двері до нього…

Але найстрашніше сталося наступного дня. Артем знову увімкнув програвач, але цього разу з нього не звучало нічого – платівка була простою і без запису…

Чоловік розумів: дід говорив з ним лише один раз. Але чи готовий він був піти за підказкою?.. 😨

Що б ви зробили на місці Артема? Відшукали б загадковий будинок? 🏚️👇

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Ми за грошима!

"– Ми за грошима! – оголосила мама Віктора. – За якими? – Як за якими? Які ми вам на весілля давали! Вам же дарували! Ось і поверніть борги! – не зважаючи на невістки, жінка пройшла до кімнати, звідки вийшов Віктор з уже готовою пачкою грошей. – Та годі тобі! Ну чого ти? Ну, з ким не буває? – Віктор винно дивився на Олену. – Це було лише один раз! Обіцяю, ніколи більше цього не повториться! Дівчина байдуже дивилася убік. Ну, не могла вона пробачити таке! З Віктором вони зустрічалися рік. Їх називали найкрасивішою та закоханою парою. З першого дня вони були разом. Буквально за тиждень Віктор переїхав до неї жити. Олена жила в квартирі, що дісталася їй у спадок від тітки. У тітки не було дітей, тому свою квартиру у Києві заповідала племінниці – дочці брата. Такий розкішний подарунок виявився дуже доречним. Олена закінчила школу і примудрилася вступити на “бюджет” до одного з київських інститутів. Віктор навчався у тому ж інституті, що й Оксана, лише на платному відділен...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі