“Мені дуже страшно і боляче, тато. Ти завжди був поряд. А що ж тепер?”: у відомої блогерки на фронті загuнyв тато. фото

У відомої блогерки та акторки серіалу “Київ вдень та вночі” Маргарити Авраменко на фронті загинув тато.

Ось що вона написала:

“Я знаю, ти не любиш зайвої уваги та слави, але мені так хочеться, щоб люди впізнали тебе і пам’ятали, щоб ти не йшов просто так і щоб це все було недаремно.
⠀
Ти прийшов у життя дівчинки, яка росла без батька з абсолютним незнанням як поводитися зі мною.

Я пам’ятаю як мені хотілося вже назвати тебе татом і як було страшно і ніяково від того, як це сприймеш ти.
Але ти не тільки зрадів цьому, ти подарував мені, вже дорослій людині справжнє батьківське кохання.
Я з тобою дізналася, як це мати тил і захист у вигляді тата.
Ти зустрічав і проводжав мене з ранніх та пізніх поїздок, ти дзвонив дізнатися, чи все в мене є, ти завжди казав не боятися нічого і що ми все вирішимо.
Ти завжди був поряд.
⠀
А що ж тепер?
Мені залишаються тільки твої голосові, фотографії, спогади та «був у мережі вчора о 13.59»
І це так мало в порівнянні з тим, що я планувала і що хотіла робити разом з тобою.
⠀
Я чекала, коли ти повернешся додому і ми точно насмажемо шашлики в гаражі або поїдемо поплавати на Горький, як ми балакатимемо на кухні до ночі, а вранці ти обов’язково приготуєш свою корабельну яєчню і покличеш нас усіх за стіл.
Я уявляла як ти поведеш мене до вівтаря, уявляла як одружуватимеш Тему і Машу, яким смішним дідом ти будеш і як постаріш з мамою разом і ви все так само жартуватимете свої жарти і реготати удвох.
⠀
Але вчора тебе не стало і разом із тобою нас не стало.
Мені дуже страшно і дуже боляче, Пап.
Я ніколи ще не почувала себе такою беззахисною та порожньою.
Не знаю, як це прийняти, не знаю, як це пережити.
⠀
Не хвилюйся, тату нема про що тепер, ми подбаємо про маму і завжди будемо тебе пам’ятати і любити”- написала дівчина

Джерело.

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій.

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій. По-батькові та прізвище інші. Так начебто усиновлювачі можуть змінити по батькові та прізвище. Та й ім’я теж…» Довго дивилася на портрет чоловіка, ніби сподіваючись побачити щось рідне Жінка у відділі кадрів міської ради оформила документи на нову співробітницю. Потім зателефонувала: – Інно Андріївно зайдіть до мене! Тут ваша нова співробітниця. Незабаром та зайшла у кабінет і одразу звернулася до новенької жінки вже в роках: – Ви нова прибиральниця? – Так! – Я – завгосп, звуть мене Інна Андріївна, – представилася начальниця і одразу запитала. – А вас? – Віра, – побачивши мовчазне запитання в очах начальниці виправилася. – Віра Олексіївна. – Ходімо, я вам покажу ваше робоче місце, – вони вийшли з кабінету, продовжуючи розмовляти. – За вами буде весь третій поверх… *** Віра була щасливою, що отримала таку роботу. Радісно посміхаючись, оглядала свої володіння: “До пенсії залишилося два роки. А т...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі