Як це "анульовано"?!

 — Як це "анульовано"?! — Ігор смикнувся до Даші так різко, ніби хотів її вдарити. В його очах читалася непідробна паніка. — Ти що, скасувала квитки?! Наш рейс завтра о шостій ранку!

— Це не я! — Даша відсахнулася, її голос зірвався на виск, а палець із тремтячим манікюром встромився в бік Ганни. — Це вона! Вона влізла в мій ноут!

...Кілька годин тому на кухонному столі безтурботно світився залишений Дашею екран макбука. Сторінка підтвердження бронювання: "Рейс Жешув — Тенеріфе-Південний. Статус: Успішно оплачено. Пасажири: Дар'я Шевчук та Ігор Ковальов". Загальна сума, включаючи VIP-місця та додатковий багаж — 120 тисяч гривень.

З ванної кімнати долинав безтурботний Дашин голос. Вона гучно, з нотками награного відчаю, просила Ганну терміново замовити доставку з "Сільпо":

— Аню, сонечко, замов, благаю! На карті залишилося рівно вісім гривень. Навіть на метро не вистачить! Доведеться завтра на співбесіду пішки йти...

Ганна стояла перед екраном, відчуваючи, як земля повільно пливе з-під ніг.

Лише місяць тому ця сама Даша стояла на її порозі з двома величезними валізами. Туш розмазалася по щоках, плечі здригалися від ридань. Вона розповідала моторошну історію про те, як її агенція збанкрутувала за один день, а жорстокий власник квартири викинув її на вулицю просто під дощ.

Ганна, яка сама ледь оговталася після болісного розриву з Ігорем (три роки спільного життя, зрада і розбите серце), пустила подругу без жодних питань. Виділила їй найкращу кімнату.

Цілий місяць Ганна тягнула все на собі. Оплачувала комуналку, яка зросла вдвічі, купувала безлактозне молоко, лосось і авокадо, бо в Даші "був стрес", і навіть давала їй готівку на проїзд. Щовечора вона слухала історії про чергову невдалу співбесіду.

— Аню, ти замовила? — Даша вийшла з ванної, закрутивши волосся в пухнастий рушник Ганни. — Ти ж пам'ятаєш про стейки з лосося? Лікар сказав, що мені життєво необхідні омега-3 жири.

Ганна плавно, міліметр за міліметром, опустила кришку ноутбука. Вона розвернулася, і на її обличчі не здригнувся жоден м'яз.

— Замовила. Як сьогоднішня співбесіда в айтішників?

Даша театрально закотила очі, дістаючи з шафи пачку дорогого мигдального печива, яке Ганна купила вчора.

— Повний крах, Анют. Пропонують ставку стажера. За ці копійки я навіть не зможу закрити мінімальні платежі по кредитці. Можна, я ще пару тижнів у тебе перекантуюсь? Ти ж мене не виженеш на вулицю?

Щойно Даша зникла у своїй кімнаті, Ганна знову відкрила макбук. Пароля не було — Даша почувалася тут у повній безпеці.

У робочому чаті в Slack кипіло життя. Жодного звільнення. Останнє повідомлення від тімліда висіло з позначкою "Сьогодні, 14:20":

*«Дашуль, проєкт закрили бомбезно! Премія за квартал (2500$) вже на картці. Відривайся у відпустці, ти це заслужила!»*

Пальці Ганни трохи тремтіли, коли вона відкрила Telegram. Закріплений чат з "Ігорюша ❤️".

**Даша (15:45):** *Квитки на руках! Завтра о 6 ранку виїжджаємо на Перемишль. Анька взагалі тупа, думає, що я до мами в село на картоплю їду. Їсть локшину на вухах і ще добавки просить.*

**Ігорюша (15:48):** *Ти моя розумничка. Дякую, що закрила мою половину квитків, я щось на мілині. Ця свята простота реально тебе цілий місяць годує?*

**Даша (15:50):** *Ага. Економія шалена! Завдяки її холодильнику я нам ще й на оренду кабріолета на острові відклала. Хто везе, на тому і їдуть, котику.*

Ганна не стала бити посуд. Не стала рвати на собі волосся. У ній прокинувся холодний, математичний розрахунок. Вона дістала свій телефон і сфотографувала все: чат у Slack, виписку з банку, листування з Ігорем і сторінку з квитками.

До вильоту "закоханих" залишалося 15 годин.

Ганна повернулася на сторінку авіакомпанії. "Управління бронюванням". "Скасувати рейс".

Система сухо попередила: *«Увага. Повернення коштів на карту займе від 14 до 30 робочих днів. Утримується штраф у розмірі 30%».*

Вона натиснула "Підтвердити". Зелена галочка спалахнула на екрані. 120 тисяч гривень розчинилися в кіберпросторі.

Залишалося зібрати пазл. Вона відкрила чат з Ігорем.

*«Привіт. Розбирала комору, знайшла твій швейцарський Tissot. Завтра зранку лечу у відрядження на тиждень. Якщо потрібен — забирай сьогодні рівно о 20:00. Якщо ні — викину в смітник.»*

Ігор, який молився на цей годинник, відповів за 10 секунд: *«Буду о 20:00».*

З кімнати долинав приглушений голос Даші:

— Так, Ігорюшо! Валіза спакована, всі три купальники взяла. Боже, я вже уявляю нас на пляжі...

Ганна штовхнула двері. Даша підскочила, як обпечена, і жбурнула телефон під подушку.

— Ти чого без стуку вриваєшся?! — її обличчя пішло червоними плямами.

— Мама дзвонила? — крижаним тоном запитала Ганна.

— Т-так... Питала, о котрій мій автобус до них.

— Дашуль, у тебе завтра важка дорога. Давай повечеряємо разом. Я зараз все накрию. Проведемо тебе гарно.

— Ой, ні, в мене мігрень, і речі ще не всі...

— Це не обговорюється, Дашо, — Ганна зачинила двері.

О 19:45 стіл був накритий. Сир, вино, стейки. А біля тарілки Даші лежав акуратний стос роздруківок.

Рівно о 20:00 пролунав дзвінок. Ганна відкрила двері. Ігор, навіть не витираючи ноги, ступив у коридор.

— Привіт. Де годинник?

З кімнати вийшла Даша. Побачивши Ігоря, вона побіліла, вчепившись у стіну так, що побіліли кісточки пальців.

— Ігор?! Ти що тут робиш?! — прохрипіла вона.

Ігор, кліпаючи очима, переводив погляд з колишньої на теперішню.

— А вона що тут робить? Ви ж ніби... не спілкуєтеся?

Ганна спокійно повернула ключ у замку і поклала його в кишеню.

— Проходьте до столу. Лосось холоне.

Даша на ватних ногах підійшла до свого місця. Її погляд впав на папери. Зверху лежав скріншот: "Хто везе, на тому і їдуть". Далі — банківська виписка на 2500 доларів. А в самому низу — бланк квитків із жирним, червоним штампом "БРОНЮВАННЯ АНУЛЬОВАНО".

— Ти... ти лазила в моєму ноуті?! — Даша спробувала згребти папери, але руки тремтіли так сильно, що аркуші розлетілися по підлозі.

Ігор підняв останній лист. Його обличчя налилося кров'ю.

— Як це "анульовано"?! — він смикнувся до Даші. — Ти скасувала квитки?!

— Це не я! — заверещала Даша. — Це вона! Вона влізла в мій акаунт!

— Жити за мій рахунок із зарплатою у дві з половиною тисячі баксів і спати з моїм колишнім у моїй же квартирі... — Ганна сперлася на стіл, дивлячись на них з бридливістю. — Знаєш, Дашо, ти не безробітна. Ти просто дешева аферистка.

— Ти хвора!! — закричав Ігор, потрясаючи паперами. — Ти хоч уявляєш, скільки коштують ці квитки?!

— Чудово уявляю. А ще знаю, що гроші повернуться десь через місяць. Мінус 30% штрафу, — Ганна всміхнулася. — Тож можете зняти собі хостел біля вокзалу. На Тенеріфе ви завтра не летите.

Даша схопила телефон. Побачивши лист від авіакомпанії, вона жбурнула мобільний об стіну.

— Ти знищила нашу відпустку, стерво!! — вона кинулася на Ганну, але Ігор грубо смикнув її назад.

— Заткнися! — гаркнув він на Дашу. — Якого біса ти не ставиш пароль на ноут, ідіотко?! В мене немає грошей на нові квитки!

Ганна з насолодою спостерігала, як їхній ідеальний тандем починає жерти одне одного.

— А тепер уважно слухайте, — Ганна дістала ключі і брязнула ними по столу. — Дашо, у тебе п'ятнадцять хвилин на збори. Ігорю, ти ж справжній джентльмен, допоможи дамі з валізами.

— Я нікуди не піду на ніч дивлячись! Я маю право дочекатися ранку! — зашипіла Даша.

— Підеш до Ігорюші. Ах так, він же живе з мамою, яка тебе ненавидить! — зіронізувала Ганна.

Ігор зціпив зуби:

— Аню... віддай годинник, і ми зникнемо.

— Годинника немає, — Ганна подивилася йому просто у вічі. — Я викинула його в сміттєвий бак за будинком за десять хвилин до твого приходу. Якщо побіжиш просто зараз — можливо, бомжі ще не знайшли.

За п'ятнадцять хвилин вони стояли на порозі. Даша нервово застібала пальто. Ганна простягнула їй ще один аркуш.

— Це ще що? — злобно виплюнула Даша.

— Рахунок. За проживання, комуналку, продукти і твої безлактозні забаганки. Разом — 38 тисяч гривень. Якщо до завтрашнього обіду гроші не впадуть мені на картку, я скидаю ці скріншоти твоєму керівнику в Slack і твоїй мамі в село. Нехай шеф дізнається, як його креативний директор краде чужі гроші, а мама порадіє за донечку, яка так "важко" шукає роботу.

Ганна зачинила за ними двері і двічі провернула ключ у замку. Вона налила собі келих того самого дорогого вина, яке купила для Даші, і вийшла на балкон.

Внизу, під світлом жовтого ліхтаря, йшли двоє. Даша з зусиллям волочила по асфальту важкі валізи, а Ігор, не озираючись на неї, майже біг у бік сміттєвих баків, світячи ліхтариком на телефоні.

Ганна зробила ковток вина. Чи була вона жорстокою? Можливо. Чи пишалася вона собою? Абсолютно. Бо єдиний спосіб вилікувати паразитів — це відрізати їх від джерела живлення. Бажано — без наркозу.