Перейти до основного вмісту

– А що не так? Може, я про себе чогось не знаю. Розкажи про моє життя. Мені навіть цікаво


– А що не так? Може, я про себе чогось не знаю. Розкажи про моє життя. Мені навіть цікаво

– Зоя? Прекрасно виглядаєш! А ти це… лотерею виграла? Ти ж… це…

Олег дивився на жінку здивовано. Як, зрештою, і Зоя слухаючи його слова.

Колишні однокласники випадково зустрілися через двадцять років просто на вулиці. Це звичайно і не дивно, адже містечко невелике.

***

Колись Олег був закоханий у Зою, Зоя в нього. А ще око на гарного спортивного хлопця поклала Лариса, також їхня однокласниця. Із Зоєю вони були суперницями з першого класу.

Зоя спочатку цього не підозрювала, але згодом зрозуміла, що Лариса намагається бути кращою за неї. Іноді це було навіть не чесно. То на змаганнях підштовхне, то чай чи суп у їдальні перекине прямо на Зою. Іноді у Зої пропадали й зошити із домашнім завданням.

Лариса потім сміється, а Зоя виправдовується перед усіма. Коли між Зоєю та Олегом почалася дружба, Лариса всіляко намагалася очорнити суперницю та здобути увагу Олега. Олег не піддавався, але Лариса придумала як його спокусити, і щоб дізналася про це Зоя. Сварка сталася перед випускним.

На випускний Зоя вже не пішла. Батьки здивувалися, але не надали цьому значення. Сім’я збиралася переїжджати до іншого міста, батька підвищили. Зоя вступила до університету, але ніхто з колишніх однокласників цього вже не знав. Вона обірвала всі зв’язки, та й близьких подруг у неї не було.

Ніхто не знав, як склалося життя дівчини.

Тільки Лариса знала і всім розповідала про невдачі Зої, про її непросте життя. За її словами, Зоя у великому місті опустилася, а потім і взагалі стала займатися найдавнішою професією і врешті-решт скотилася. Зараз вона нібито перебивається збиранням пляшок на звалищах. Батьки від неї відмовилися і не допомагають їй зовсім.

Сама ж Лариса після випускного виявилася вагітною. Сказала, що дитина від Олега.. Тільки щастя у родині не було.Олег дуже любив доньку, але за дванадцять років з’ясувалося, що вона йому не рідна.

Він від доньки не відмовився, спілкується, а з дружиною розлучився. Лариса вже втретє вийшла заміж. Своїх нових чоловіків вона забирала з сімей.

***

– Ти така…

– Що з тобою? Ти дар мови втратив? Яка я маю бути? Якщо хочеш поговорити, ходімо до кафе. Де у вас пристойно можна випити кави?

– Каву? А може просто по келиху ігристого?

– У мене ще справи. Але якщо хочеш, то ввечері. Я тут ще два дні. Проблем із сім’єю не буде?

– А ти ділова. Як і вибратися спромоглася, зазвичай звідти не повертаються.

– Ти про що?

– Про те! Може одразу в готель?

– І що ти мені пропонуєш? Себе? За що така честь?

– Це сарказм? Що ти робиш, адже про тебе все всім відомо. Тільки не розумію, як ти після всього цього так виглядаєш.

– А що не так? Може, я про себе чогось не знаю. Розкажи про моє життя. Мені навіть цікаво. Ходімо у кафе. Раніше тут було непогано.

Олег все розповів про Зою, як розповідала це Лариса. Жінка сміялася. Вона виявляється знаменита, тільки Лариса і знати про неї нічого не могла. Контактів із нею не було, та й навіть якби були, то Лариса остання людина з ким вона хотіла б спілкуватися.

– Ти знаєш, я нічого доводити не буду. Вона сама себе покарає. Хіба я досягла б того, що маю якби жила, як сказала Лариса? У мене є бізнес, сім’я, діти. Все добре, просто чудово. Прощай, дякую, що відкрив мені очі. Мені час, у мене справи.

За збігом обставин Зоя побачила і Ларису.

Весілля двоюрідного племінника Зої було в ресторані, де Лариса працювала офіціанткою та посудомийкою одночасно. Коли Лариса побачила Зою, то втратила мову. Піднос із закусками вислизнув у неї з рук.

– Ларисо, що ж ти така неакуратна. Привид побачила? Сама вигадала, сама запереживала?

‐ Поспішай, прибери все швидше. Тут таки весілля. – сказав хтось із гостей. – І взагалі, могли б поставити когось і молодше, швидше. Давайте, швидше робіть все і йдіть.

Лариси більше не було видно. Її попросили не виходити, а зайнятися посудом.

Вона тихо спостерігала, як веселиться Зоя. Виглядала вона просто чудово, чого не скажеш про Ларису. Лариса знову заздрила, але тепер уже не допоможе нічого. Усі побачили іншу Зою, успішну, гарну, багату. Зовсім не таку, про яку казала Лариса.

Зоя поїхала. А ось з Лариси всі почали сміятися. Всім було зрозуміло, що Лариса від заздрощів наговорила про людину.

"

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– А я свого чоловіка не кохала.

– А я свого чоловіка не кохала. – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, у сімдесят першому одружилися. – І як же це – не кохала?… …На лавці біля могилки сиділи дві малознайомі жінки. Вони прибирали тут на різних ділянках, а потім випадково зійшлися в розмові. – Чоловік? – підійшла і кивнула на фото пам’ятника жінка в сірому береті. – Чоловік. Рік вже… Не можу звикнути, тужу, сил немає. Ось і ходжу… Любила я його сильно, – жінка підтягнула кінці чорної хустки. Помовчали, а потім жінка, що підійшла, зітхнула і сказала: – А я свого чоловіка не любила. Співрозмовниця повернула голову, зацікавилася: – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, в сімдесят першому одружилися. – І як це – не любила, коли стільки років разом… – Назло за нього пішла. Подобався мені хлопець, а він до подружки переметнувся. Ось я і вирішила – вискочу заміж раніше за них. А тут Юрко – млявий. Він слідом ходив весь час, подобалася я йому, ось і… – І що? – Ох! Трохи не втекл...