"– Ти не розумієш усієї вигоди! М’ясо, овочі, – все екологічно чисте, своє! Працювати не треба, тільки годуй худобу, та за городом дивися. – Ось і займися цим сам! Що ти робиш у курортному містечку? Відпочиваєш? Чому не допомагаєш батькам? – Це взагалі-то жіноча робота

 

"– Ти не розумієш усієї вигоди! М’ясо, овочі, – все екологічно чисте, своє! Працювати не треба, тільки годуй худобу, та за городом дивися. – Ось і займися цим сам! Що ти робиш у курортному містечку? Відпочиваєш? Чому не допомагаєш батькам? – Це взагалі-то жіноча робота

Ліна була дуже рада зміні прізвища. Нарешті це сталося!

Зробити такий крок вона хотіла давно, але для цього потрібні були гроші, та час. Нічого цього Ліна не мала. Гроші були відсутні тому, що вона була дитиною.

Ліна навіть виспатися нормально не могла. Гучний крик батьків, які ніколи не просихали, потім істерики мами. Бенкетували вони не постійно, але часто.

У будинку було все, крім щастя і тиші. Мати завжди говорила: “У нас є все!” Господарство велике: кури, вівці, свині, гуси, кролики. Овочів було також багато.

Ліна працювала на городі все літо, іноді їй здавалося, що вона там із самого народження. Прізвище Волкова її спочатку повністю влаштовувало, вона просто не помічала його.

Але в школі почалися глузування. Вовк за вівцями дивиться. Вовк кроликів їсть. Вовчий погляд. Ну і все в цьому річищі. Саму Ліну почали називати вовченятком, іноді вовчарою.

Вона ображалася і плакала, а потім вирішила поїхати й обов’язково змінити прізвище. Повертатись вона не планувала. Ліна довго вибирала собі нове прізвище, хоча вона була б згодна на будь-яке.

Пташині та звірині їй не хотілося, а решту можна. Навіть найпростіша – Іванова, їй подобалося. А можливо Петрова, Васильєва.

Ліна розглядала свій новий паспорт із новим прізвищем – Ангеліна Андріївна Алєксєєва. Вона спеціально обрала на букву А. Три А.

Нарешті це відбулося. Диплом кухаря теж із новим прізвищем. Вона встигла змінити прізвище до закінчення училища.

Додому до батьків вона повертатися не збиралася, сумка стояла поряд, настав час їхати. Грошей небагато, але на перший час має вистачити.

Добре, що змогла здобути освіту у своєму селищі. Поїхати на навчання в місто, як її однокласники, вона не могла. На це батьки не мали грошей, та й робітниці вони позбавлялися.

Записка батькам, вокзал, білет, вагон. Миготять станції, поля та ліси. Все позаду, минуле життя залишається далеко.

Вона вже не Ліна Волкова, а Ангеліна Алєксєєва. Вона їде одна до далекого південного міста. Ангеліна завжди хотіла жити біля моря.

Ліна розпочала свою роботу у кафе. Кафе було маленьке, кухар міг вийти в зал і замінити офіціанта, а якщо не було кому мити посуд, то й це треба було робити.

Колектив зібрався дружний, Ліну прийняли добре. Допомогли знайти дешеву кімнату в самотньої бабусі. Життя налагоджувалося, тут її ніхто не знав і воно не згадувало нікого.

Колишнє життя їй іноді снилося. Іноді Ангеліна дзвонила батькам, але частіше мати просто кричала у слухавку. Вона була дуже незадоволена, що єдина дочка покинула їх.

Хто полотиме город, доглядатиме худобу? Адже більшу частину м’яса та овочів вони завжди продавали. А де гроші?

Ліна знала, де ці гроші. Там же, де й у всіх людей, які полюбляють в чарку заглядати. Адже раніше Ліна тяжко працювала, а батьки її працю пускали на гулянки.

Невдовзі Ліна познайомилася з Олегом. Він працював майже поруч і часто приходив в їхнє кафе на обід. За пів року Олег зробив Ангеліні пропозицію. Ліна думала, але щось її зупиняло.

А поки вона думала, Олег повіз її у своє рідне село до батьків. Ліна побачила своє минуле життя. Величезний город, багато худоби та птахів. Батьки…

Спочатку все було добре, але за столом усі добряче хильнули, включаючи Олега. Під мухою Ліна його бачила вперше. На потенційну наречену мало звертали уваги.

Батько та син активно спілкувалися. Мати ж розмовляла сама із собою. Говорила, що син зробив чудовий вибір, і тепер у них буде помічниця у господарстві.

Вона навіть хотіла провести екскурсію городом, але Ліна відмовилася. Небагато посидівши та переконавшись, що на неї зовсім не звертають уваги, Ліна поїхала. Таке життя їй не потрібне.

– Чому ти поїхала? – Запитав Олег при зустрічі. – Тобі не сподобалися мої батьки? Ми повинні допомагати їм. Вони вже не молоді, велике господарство.

– Спочатку на вихідні їздитимемо, а потім напевно й переїдемо. Якщо ти підеш у декрет, то немає сенсу винаймати квартиру. У нас є все!

Ангеліна одразу уявила себе в їхньому будинку. Догляд за худобою, город. Дитина! Дитина житиме, як вона раніше! Ні! Вона сама поїхала від цього.

– Ліно! Ти чому мовчиш? Батьки живуть внаслідок підсобного господарства. Все наше буде, я єдиний син. Настав час і з твоїми познайомитися. Коли їдемо?

– Ми нікуди не їдемо. Я не збираюся жити з твоїми батьками та з тобою. Я втекла від такого “щастя” і своїм дітям такого не бажаю.

– Що? Ти не розумієш усієї вигоди! М’ясо, овочі, все екологічно чисте, своє. Працювати не треба, тільки годуй худобу, та за городом дивися.

– Ось і займися цим сам! Що ти робиш у курортному містечку? Відпочиваєш? Чому не допомагаєш батькам?

– Це взагалі жіноча робота. А ти все вмієш.

– Вмію все, але нічого не буде! Не буде весілля. Ти бачиш у мені робочу силу, як і твоя мати. Ти шукав саме таку, але схибив! Прощавай!

– Але мама нас уже чекає у вихідний, там час моркву… а потім посидимо.

– Я тебе не тримаю. Прощавай, нас більше нічого не пов’язує.

Ліна продовжила працювати. Вона змінила зачіску, пофарбувала волосся. Все це додало їй впевненості. Якось у їхньому кафе Ліна побачила свого однокласника. Якими долями? Вона його одразу впізнала, але не подала вигляду.

– Ангеліна. – Прочитав він на бейджику. – Вовченя? Що ти тут робиш?

– Слухаю вас. Визначились із вибором?

– Волкова, вистачить придурюватися! Неси найсмачніше і власним коштом. Коли ще зустрінеш однокласницю.

– Ви помилилися. Вибирайте, я підійду згодом.

Чоловік з’ясував прізвище, звичайно ніякої Волкової не було. Ніхто не знав про її старе прізвище.

– Вибачте, ви дуже схожі, але вона інша. Вона ж зникла, втекла від батьків.

– Буває.

Ангеліна ще не раз зустрічала знайомих, світ тісний. Багато хто приїздив відпочивати. Ліна змінилася, подорослішала, вона вже не була зляканою дівчинкою з поглядом вовченяти. Ангеліна знала, що хоче від життя. Її вже не впізнавали.

З майбутнім чоловіком вони зустрілися на вулиці. Ліна пішла на зелений, але раптово вискочила машина і мало не збила її.

Олексій встиг її схопити за сумочку та відтягнути назад. Потім він отримав цією ж сумочкою по обличчю, за те, що надто сильно і довго її тримав. Знайомство було веселим.

Олексій Алєксєєв. Навіть паспорт міняти не довелося.

– Наречена, ви братимете прізвище чоловіка?

– Так.

– А я візьму прізвище дружини!

– Ні, у нас такого ще не було. Напевно, так не можна. – Сказала молоденька співробітниця РАЦСу.

– Буде.

– То ж у вас одне прізвище… А ви…

– Ні. Ми одружуємося вперше і востаннє…

Дякую Вам, шановні читачі, що читаєте мої твори! Пишіть в коментарях свої думки, щодо змісту, для мене вони дуже важливі! Ставте вподобайки, якщо зміст вам до душі.

"