Марино, я давно хотів тобі сказати – ти не ображайся, але який тобі «Наполеон»? Ти подивися на себе, на кого ти стала схожою! – І на кого ж? – скривджено спитала Марина. На бегемота!

 

"– Марино, я давно хотів тобі сказати – ти не ображайся, але який тобі «Наполеон»? Ти подивися на себе, на кого ти стала схожою! – І на кого ж? – скривджено спитала Марина. На бегемота!

– Сергію, ти? Ти взяв щось до чаю, не забув? Давай руки мій і на кухню. Будемо вечеряти, – крикнула Марина з кухні, почувши гуркіт вхідних дверей.

– Іду. – тихо відповів Сергій із передпокою.

– Давай швидше, бо вечеря остигає. А «Наполеона» не було?! Ти чого таке купив. Я взагалі не хочу цього печива.

– Я ж тебе просила купити торт! – обурено сказала Марина, покручуючи в руках пачку печива. На упаковці великим шрифтом красувався напис: Без цукру.

– Марино, я давно хотів тобі сказати – ти не ображайся, але який тобі «Наполеон»? Ти подивися на себе, на кого ти стала схожою!

– І на кого ж? – скривджено спитала Марина. Жінка ледве стримувалась, щоб не розплакатися прямо на кухні.

– На бегемота! Через пів року у головного ювілей, як із тобою йти? Ти ж у жодну сукню не влізеш! Мене мужики засміють! Скажуть, чи з бабусею прийшов… Або з мамою, – випалив Сергій.

Марина не витримала, різко встала з-за столу і, заплакавши, пішла в кімнату. Жінка плакала не стільки від образи, скільки від того, що чоловік мав рацію. Виглядала вона останнім часом справді не дуже…

…Сергій та Марина одружилися сім років тому. Батьки нареченого зробили на весілля королівський подарунок – купили їм трикімнатну квартиру.

Здається, тільки живи і радуйся, ніякого тобі квартирного питання, іпотеки та інших негараздів. Молоді так і зробили – жили, працювали та сподівалися на швидке поповнення.

Так склалися обставини, що за два роки після весілля Марину несподівано скоротили на роботі. Жінка спробувала підшукати інше місце, але з пошуками якось не склалося: то далеко добиратися, то зарплата маленька.

– Може тобі якийсь час удома посидіти? А що, домашній затишок будеш влаштовувати. По магазинах не потрібно ввечері бігати і вечерю готувати нашвидкуруч.

– Тим більше, може, спадкоємцями ми з тобою обзаведемося. Я достатньо заробляю, щоб родину прогодувати, – якось запропонував Сергій.

– Ну, не знаю, я якось не думала про це. Ти прямо вирішив з мене якусь домогосподарку зробити, – посміхнулася Марина.

– Та чому одразу домогосподарку? Кажу ж, це тимчасово.

Спочатку жінка якось скептично поставилася до такої пропозиції. Сиділа вдома, але старанно шукала роботу. Нічого путного, як на зло, не траплялося.

Потім вони з Сергієм поїхали відпочити в Одесу. Восени треба було допомогти свекрусі на дачі розібратися. Далі – Новий Рік – ну хто ж прийматиме нового співробітника, коли навколо така метушня…

А потім пошуки роботи якось узагалі відійшли на другий план. Марина вже звикла до свого нового порядку дня. Вранці треба було встати, зібрати чоловіка на роботу, сніданок приготувати.

Потім прибирання будинку, у магазин за продуктами теж треба сходити. Далі Марина зазвичай давала собі можливість відпочити – влаштовувала, так звану, тиху годину.

Раніше жінка ніколи не дивилася серіали. Хіба що фільм якийсь, і то рідко. Були зустрічі з друзями, хобі, поїздки на фестивалі та багато чого ще.

Тепер Марина із захопленням дивилася відразу два серіали. Про жодні поїздки на концерти вона вже й не мріяла.

Після тихої години та перегляду чергових серій, потрібно було братися за приготування вечері. Спочатку кулінарні шедеври не надто давалися Марині. Але вона швидко виправила цю ваду.

Від знайомих, свекрухи, чи просто в інтернеті Марина назбирала безліч рецептів: плов, борщ, пиріжки, млинці, тортики.

Жінка готувала із захопленням. Мама, свекруха і чоловік нахвалювали її куховарство. А вона змирилася з участю домогосподарки.

Перші місяці свого домосідства Марина ще підтримувала контакти з колегами, періодично зустрічалася із подругами, записувалася на процедури до салонів краси.

Потім поступово це все пішло. Як? Марина й сама не розуміла, як саме. Просто її потроху засмоктувало домашнє болото, а сама «полонянка» не надто й чинила опір.

…Марина сиділа на дивані і думала про те, що сталося. Звичайно, чоловік міг би поводитися і потактовніше, але він уже не раз натякав Марині на зайву вагу.

Вона й сама її помічала. Адже буквально кілька років тому жінка носила сорок шостий розмір одягу, а тепер…

Тут уява намалювала неприємну сцену, що трапилася нещодавно у торговому центрі. Якось Сергій поїхав у відрядження на кілька днів. У зв’язку з від’їздом чоловіка, вечерю готувати було не потрібно.

Марина вирішила влаштувати собі невеликий день шопінгу. Вдома снідати не стала. Зайшла в кафе швидкого харчування, з’їла шматочок піци, випила кави.

Потім пройшлася магазинами, дещо прикупила з одягу та для будинку. Зголоднівши, вирішила сходити ще раз у кафе пообідати. Взяла собі комплексний обід і про чай із улюбленими тістечками теж не забула.

Щільно підкріпившись, жінка вирішила зайти ще в кілька магазинчиків. Попереду літо, тож треба було б гардероб футболок оновити. В одному з магазинів і трапилася ця неприємна історія, яку згадала Марина.

На вішаку в магазині вона побачила гарну футболку з пальмами – на літо саме те, що потрібно. І невимовна удача – потрібний п’ятдесят другий розмір був у наявності.

Марина взяла річ, що сподобалася, сходила в примірювальну і залишилася задоволена результатом. Вийшла до торгової зали у футболці, щоб ще раз подивитися у велике дзеркало.

– Жінко, раджу приміряти ще п’ятдесят четвертий розмір. Ця футболка вам замала, видно всі недосконалості фігури, – звернулася до неї молоденька та худорлява продавець-консультант.

Спочатку Марина хотіла відповісти дівчині щось, на кшталт, – «коли мені ваша порада знадобиться, я її спитаю…», але в цей же момент вона ще раз подивилася в дзеркало.

Футболка справді сиділа не дуже. Спереду не дуже красиво випирав животик, на боках і на спині виднілися складки.

– Дякую, – тихо відповіла Марина і пішла в примірювальну.

Футболку вона купувати не стала, ні п’ятдесят другого, ні п’ятдесят четвертого розміру. Жінка вийшла з магазину і попрямувала до виходу з торговельного центру. Вона йшла повз бутіки, не помічаючи нічого навколо.

– Жінко, а можна вас якось обійти… – почувся ззаду чоловічий голос.

Марина відступила, обернулася. Її випередили двоє молодих хлопців. Начебто б нічого такого особливого не сталося, і Марина багато читала в журналах про те, що треба приймати себе такою, яка є.

Однак настрій того дня був зовсім не радісним, а куплені речі зовсім не принесли задоволення, як це бувало раніше. Хоч назад іди до магазинів, та здавай…

…Марина в пам’яті знову прокрутила той злощасний день. І твердо вирішила – займуся собою, схудну і приведу себе в порядок, хоч би чого це мені не коштувало!

У цей момент у кімнату зайшов Сергій.

– Ну гаразд тобі плакати, погарячкував я. Пробач… – сказав він дружині.

– Та ні, по суті – ти маєш рацію. Мені справді й самій неприємно на себе в дзеркало дивитись.

Наступного ранку жінка встала раніше, приготувала чоловіку сніданок, і пішла на пробіжку. Було дуже тяжко. Пот котився градом, Марина відчувала, як горять її щоки, ноги не слухалися.

Жінка купила найпримітивніший інвентар – скакалку, гантелі, обтяжувачі. Тепер, замість тихої години, вона займалася, доки паралельно дивилася серіали.

Якось у поштову скриньку кинули рекламу про те, що у сусідньому кварталі відчинився новий тренажерний зал. Марина вирішила скористатися пропозицією та сходити на перше заняття безплатно.

Спочатку соромилася – адже у спортзалі, напевно, одні худенькі. Але, як виявилося, відвідувачів у спортзалі було загалом не багато. Крім того, Марина якось дуже швидко порозумілася з інструктором Ларисою.

– Слухай, ну твоїй завзятості можна тільки позаздрити! – хвалила її Лариса.

– Та мені зовсім не важко. Уявляєш, учора дістала улюблені джинси, а вони мені великі! Довелося з ременем одягати! – Поділилася першими успіхами Марина.

– А що далі буде… – підтримала її Лариса.

…Так минуло пів року. Марина не впізнавала себе у дзеркалі. Вона не тільки схудла, а й змінила зачіску, зробила манікюр та педикюр. Тільки от чоловік якось не особливо підтримував зміни, що відбуваються.

Настав час збиратися на ювілей до генерального директора компанії, де працював чоловік. Марина вирушила до торгового центру, щоб обрати сукню та туфлі.

– Дівчино, тут у нас великі розміри. Пройдіть сюди, – сказала продавчиня.

– Дякую.

– Ось зверніть увагу на цю елегантну сукню. На вашу фігуру вона сяде ідеально.

Марина йшла додому задоволена. Дуже їй хотілося похвалитися перед Сергієм.

– Ну не знаю, це якось зухвало. Ти хочеш з такою оголеною спиною йти… – невдоволено критикував Сергій куплену сукню.

Марина зовсім не образилася. Вона була дуже задоволена собою, та своїм зовнішнім виглядом.

На банкеті Марина затьмарила всіх довкола.

– Сергію В’ячеславовичу, я й не знав, що у вас така чарівна дружина, – сказав іменинник, поцілувавши Марині руку.

Жінка привітно посміхалася і дякувала за компліменти.

– Слухай, я ж тобі казав, що не треба було так зухвало одягатися! – прошипів Сергій.

– Ти знаєш, а я вважаю, що виглядаю просто чудово, – відповіла Марина з усмішкою.

Жінка глянула на чоловіка. Той уплітав свинину, салат та бутерброди. На тлі деяких товаришів по службі, він виглядав не найкращим чином.

Марина раптом подумала, що Сергій буквально ув’язнив її вдома. Вона кинула роботу, розгубила всіх друзів і улюблені захоплення, погладшала і взагалі ніби припинила жити.

Вранці вона, як завжди, приготувала чоловікові сніданок. Сходила в кімнату за сумкою і попрямувала до передпокою.

– Ти знову на своє тренування?! – невдоволено спитав Сергій.

– Ні. Я йду, – відповіла Марина, посміхнувшись.

– У сенсі … – не зрозумів Сергій.

– Я від тебе йду…

Марина почала нове життя: влаштувалася на роботу, розлучилася, обзавелася подругами і навіть познайомилася з цікавим чоловіком.

Вона стежить за собою. Ні, вона їсть не тільки огірки та листя салату. Марина іноді і з великим задоволенням п’є чай зі шматочком улюбленого «Наполеона».

Вона радіє, коли дивиться на себе у дзеркало. Але ще більше жінка рада тому, що розлучилася і тепер живе зовсім інакше. Бо з таким чоловіком, нічого, крім комплексу неповноцінності вона не відчувала…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.

"