- Правильно, це ж своя донька – її шкода! А невістку навіщо жаліти? - Усміхнулася Даша. – А що тебе жаліти? Ти й сама себе дуже добре жалієш, – обурено відповіла свекруха

– Дар’я, вставай! Вже пів на сьому, я тісто на млинці замішала, йди печі, – голос свекрухи був такий неприємний, що з ним міг зрівнятися тільки скрегіт заліза по склу.

– Ніно Михайлівно! Дайте поспати, я до четвертої ранку від задухи заснути не могла, – благала Даша.

– Вставай, я тобі кажу, – прошипіла свекруха, намагаючись не розбудити Антона, що спав поруч із Дашею. – Встигнеш вдень виспатися, а Антон має добре поснідати перед роботою.

Даша вилізла з-під легкого махрового простирадла, подумки проклинаючи й Ніну Михайлівну, і млинці, а головне – спеку, яка стоїть у місті вже цілих два тижні.

Надвір вийти неможливо. Промені сонця відбиваються у вітринах крамниць, дзеркальних вікнах офісних будівель, та сліплять перехожих.

Асфальт плавиться під ногами та колесами машин. У повітрі чутно запах гарячого бетону та пилу, змішаний із легкими нотками квітучих у парках рослин.

Вдома теж задушливо. Ще минулого року Даша просила чоловіка встановити кондиціонер, але Ніна Михайлівна не дозволила:

– Ми вже двадцять років живемо у цій квартирі, і це не перше спекотне літо, але ніхто ще не задихнувся.

– А кондиціонери – це головна причина застуди. Ось купіть свою квартиру – встановлюйте там все, що хочете.

Своя квартира – як Даша на неї чекала! Вони з Антоном розраховували, що свого первістка принесуть із лікарні до нової квартири.

Але здачу будинку відклали ще на три місяці, потім ще, а потім оголосили, що новосели отримають ключі лише до Нового року.

Так що жити у квартирі свекрухи доведеться ще пів року. Це було складно, але Даша терпіла.

Вчора після обіду вона пішла в парк – там було кафе із системою туманоутворення. Даша замовила собі каву та десерт і провела цілих пів години у благодатній прохолоді.

Сьогоднішній день обіцяв бути таким самим задушливим – це було видно навіть уранці.

Даша відчинила вікно, але жар від плити та пательні, на якій пеклися млинці, не дозволяв проникнути на кухню легкому ранковому вітерцю.

Антон зайшов на кухню, коли Даша знімала зі сковорідки останній млинець.

– Тобі до млинців сметану чи варення? – Запитала вона чоловіка.

– Даша, ну які млинці в таку спеку?

Антон відчинив холодильник, налив собі склянку холодного молока.

– В офісі кави вип’ю, – сказав він і пішов на роботу.

– І для кого я ці млинці пекла? – Вигукнула Даша.

– Ти що горланиш? – зазирнула на кухню Ніна Михайлівна.

– Антон не став снідати, сказав, що надто спекотно, – відповіла Даша. – Тож ви даремно мене з ліжка витягли. Я ще могла поспати.

– Виспишся ще – у тебе цілий день попереду. І не огризайся. Тобі шкідливо нервувати. Хоча я не розумію, чому тебе так рано у декретну відпустку відправили. У тебе і живіт ще зовсім невеликий, – сказала свекруха.

– Вчасно мені декретний дали, – заперечила Даша. – Як усім – на тридцятому тижні.

– А в наш час… – почала Ніна Михайлівна.

– У ваш час у декрет відправляли так само як і зараз, – перервала її Даша.

– Але від домашніх справ тебе ніхто не звільняв, – зауважила свекруха. – Тож ти, Дар’є, попрасуй сьогодні постільну білизну. А то вона в тебе вже цілий тиждень лежить у шафі не прасована.

– Я не візьмуся за праску, доки спека не спаде, – відповіла Даша. – Краще зараз у душ піду. А взагалі, ми з Ариною сьогодні у торгівельний центр збиралися – мені треба ще дещо купити для дитини.

– Тобі аби вештатися десь. А у квартирі підлога не мита. Замість того, щоб торговими центрами розгулювати, краще б прибирання зробила, та вечерю приготувала.

Антон на роботу пішов, не поснідав. Прийде голодний – картоплю з м’ясом потушкуй, – веліла свекруха.

– Ну, що ви все до мене чіпляєтесь? Я, доки не була в положенні, вашу квартиру щотижня натирала – і по вікнах, як білочка, стрибала, і по плінтусах повзала. А зараз мені тяжко!

– До речі, Антон сказав, що він сам підлогу в суботу вимиє. А на вечерю я сьогодні зроблю холодник. У таку спеку ніхто картоплю з м’ясом їсти не захоче.

– Ну, ти, Дар’я, зовсім знахабніла! Антон буде мити підлогу?! А ти в цей час сидітимеш на дивані?

– Прасувати вона не буде, підлогу мити – їй важко, приготувати чоловікові нормальну вечерю – їй ліньки! А про те, що твоє цікаве положення не хвороба, ти чула?

– Чула. А ось Антон мені розповідав, що коли ваша Аня була в положенні, ви до них мало не щодня бігали: і підлогу мили, і прали-прасували, і пиріжки тазиками тягали.

– І на лікарняному її майже весь термін протримали – добре, що сімейний лікар – ваша подруга. Так? Правильно, це ж своя донька – її шкода! А невістку навіщо жаліти? – Усміхнулася Даша.

– А що тебе жаліти? Ти й сама себе дуже добре жалієш, – відповіла Ніна Михайлівна та пішла збиратися на роботу.

Ніна Михайлівна, крім Антона, мала ще старшу доньку – Ганну. Вона одружилася сім років тому і жила у квартирі чоловіка. У них уже було двоє дітей – шестирічна Ксюша, та трирічний Артем.

Ганна нещодавно віддала молодшого сина до дитячого садка і вийшла на роботу. Ніна Михайлівна це не схвалювала, вона вважала, що дочка має звільнитися і займатися лише будинком та дітьми.

Вона навіть із зятем через це мало не посварилася:

– Олег, ти хіба не в змозі утримувати сім’ю? Чому ти відправляєш Аню на роботу?

– Ніно Михайлівно, працювати їй чи ні, вона вирішить сама. Якщо ви хочете знати мою думку, то її підтримую – вона й так довго сиділа вдома, їй хочеться бути серед людей, а не обмежувати своє життя лише каструлями та пательнями.

– Але вона стомлюється, бо цілий день на роботі, потім діти, домашні справи.

– Я думаю, ми розв’яжемо ці проблеми у сім’ї, – сказав Олег. – Але якщо ви захочете нам допомогти, ми будемо раді.

– Цікаво, а за мене твоя мама так само переймається? – Прошепотіла Даша Антону.

– Не перегинай, – відповів їй чоловік.

Відповідь на своє запитання Даша отримала за три дні.

Ніна Михайлівна після вечері не вийшла, як завжди, з кухні, залишивши невістку наодинці з посудом, а заявила, що у неї до Даші серйозна розмова.

– І наскільки серйозна? Може, Антона покликати? – Запитала Даша.

– Ні, нехай він відпочиває. Це жіноча справа, – сказала свекруха. – Річ у тім, що дитячий садок, куди ходять діти Ганни, зачиняється на півтора місяця.

– Вона лише нещодавно вийшла на роботу, відпустку їй не дадуть. У Олега відпустка у жовтні. З дітьми сидіти нема кому. Аня сказала, що вони найматимуть няню. Але ж це дуже дорого.

– Я сама посиділа б з онуками, але мене на півтора місяця ніхто з роботи не відпустить. Батьки Олега також працюють. Залишаєшся тільки ти.

– Термін у тебе наприкінці серпня, тож ти цілком можеш посидіти з племінниками. Треба тільки вирішити, чи ти приїжджатимеш до них, чи Олег зранку стане дітей завозити до нас.

– Антоне, – покликала чоловіка Даша. – Іди сюди!

– Що тут у вас трапилося? – Запитав він, заходячи на кухню.

– Та ось Ніна Михайлівна пропонує мені до кінця декрету попрацювати нянькою в Ганни – сидіти з її дітьми, – пояснила чоловікові Даша.

– Мамо, ти довго думала? – спитав Антон.

– А що тут такого? Ксюша вже велика, з нею клопоту не буде. Артем – так, замалий, але нехай твоя дружина потренується, як з дітьми поводитися.

– І врешті-решт – що тут такого складного? Годувати, переодягнути, погуляти. Які проблеми? – Запитала Ніна Михайлівна.

– Справді? Які проблеми? Тільки пам’ятаю, коли у квітні Аня та Олег виїжджали на два дні на ювілей діда, а тебе залишили з дітьми, ти після цього заявила, що більше ніколи більш як на дві години з онуками не проведеш!

– Пам’ятаєш, як ти скаржилася, що вони тебе замотали? – спитав Антон. – А зараз ти пропонуєш це Даші? Аня знає про це?

– Ні. Вони хочуть няньку брати. Але це так дорого! – вигукнула Ніна Михайлівна.

– І ти вирішила зберегти їх гроші шляхом нервів Даші, та здоров’я нашої майбутньої дитини? Чудово ти вигадала!

– Нічого мені тут вимовляти! Не зламалася б твоя Даша, якби допомогла, – ображено сказала синові Ніна Михайлівна.

Вона пішла у свою кімнату і весь вечір звідти не виходила.

– А ти говорив “не перегинай”. Не буде твоя мама за мене перейматися, – посміхнулася Даша. Як кажуть, не близько лежало – не дуже боліло…

Знову будете говорити, що намовляю на свекрух? А невістки, я гадаю, зі мною погодяться, що саме так і буває! Донька ж своя, а невістка – чужа. Своя ж сорочка ближче до тіла…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Якщо сподобалося, ставте вподобайки.