Коли я отримала спадок, заявuлася моя мати: «Невже ти 3абула про мене? Я ж тебе нар0дила!»

Моя рідна мати працювала секретаркою в офісі бізнесмена. Вона таємно зустрічалася з ним і завагітніла. Він був жонатим.

З дитинства ми з мамою переїжджали з однієї орендованої квартири на іншу. А згодом вона знайшла ще одного залицяльника. Мати дуже любила його. Він запропонував їй одружитися, але при одній умові: щоб я не заважала. Я була зайвою у їхній сім’ї. Мама обрала чоловіка, а не мене.

Тому у віці шести років мати відвела мене до рідного батька. Постукала у двері і втекла. Просто покинула мене і все. Двері відчинив мій батько. Він був дуже незадоволеним таким поворотом подій. А я стояла злякана і плакала.

Тоді з квартири вийшла жінка. Це була батькова законна дружина Тамара.

«Я не хочу, щоб вона жила з нами! Ми віддамо її до притулку!» – рішуче сказав батько. Але Тамара Олегівна його вмовила не робити цього. Завдяки їй я залишилася жити з ними.

Татова дружина була дуже мудрою жінкою. Вона ставилася до мене, як до рідної доньки, хоча у неї був свій син. Я довго чекала, що мама повернеться та забере мене. Але дива не сталося.

Тамара Олегівна мене любила дуже, на відміну від батька. В мене було враження, що він ненавидить мене. Батько взагалі до усіх у сім’ї ставився зневажливо. Міг принижувати, ображати і навіть дати ляпаса нізащо. Тому найщасливішим для нас став день, коли він пішов до чергової коханки. Ми з братом тоді вже закінчили школу.

Батько не приходив до нас після того, але оплатив нам навчання в університеті. Коли ми отримали дипломи випускників і святкували вдома з мамою ще одну пройдену сходинку життя, у двері постукали. Це був адвокат. Він повідомив нам, що батько помер, залишивши весь спадок нам з мамою та братом.

Коханці ж не залишилося нічого, адже вона не була його законною дружиною, а заповіт батько не написав. Бізнес та банківські рахунки перейшли до наших рук. Ми продовжували розвивати батькову справу удвох з братом.

А потім була можливість відкриття філіалу нашої компанії в Болгарії. Брат був одружений, тому залишився вести справи у нашій країні. Ми ж з мамою вирішили поїхати на чужину. Якраз сідали з валізами до автомобіля, щоб вирушити до аеропорту. Аж тут я побачила жінку, що була схожою на мою рідну матір, але виглядала постарілою та бідною.

Вона підійшла до мене:

– Доню, ти мене не впізнала? Я твоя рідна мама! Я так скучила за тобою! Давай забудемо усі образи.

– Я не забуду образи, як би жорстоко це не звучало. Пам’ятаю, як ти залишила мене під чужими дверима та втекла! Пам’ятаю, що чекала, коли повернешся. Але ти не поверталася. У мене вже є мама. Справжня мама. А ти – чужа людина просто! – відповіла я.

Про своє рішення я не шкодую й досі. Вважаю, що все правильно зробила.

Зараз живу з мамою у Болгарії. Вийшла заміж. Мама теж не одна. Я знайшла їй хорошого чоловіка.