"Портмоне, принц і бузок: що, якщо це була доля?"

Лариса обожнювала ранкові суботи, коли ще місто спить, а вулиці — порожні, мов сцена до початку вистави. Саме в такі моменти вона відчувала особливу магію — можливо, саме сьогодні її почує білий кінь того самого принца, якого вона виглядала в уяві ще з юності.

Але цього разу їй трапилося дещо інше: щойно ступивши за ворота, вона мало не перечепилася через гаманець, товстий і важкий. Усередині — шалена сума грошей. На кілька хвилин її думки понеслись: нові подорожі, гардероб, аромат кави десь у Парижі... Але совість різко повернула її на землю. Ці гроші не її. Хтось їх заробив. Хтось, можливо, дуже їх потребує.

Вона вирішила: знайде власника. А якщо ні — доля сама вирішить, що робити. Єдина підказка — номер телефону на зім’ятому клаптику паперу. Вона подзвонила. Чоловічий голос пояснив: гаманець, ймовірно, належить його другу — Олексію Семеновичу. У базі даних знайшлося шість таких людей.

Вона почала шукати. Хтось дивувався, хтось відмахувався. Один був у відрядженні, інший узагалі нічого не чув. І тільки останній передзвонив. Його опис зниклого гаманця збігався до дрібниць. Це був він. Олексій.

Він був вдячний. Вона — щаслива. Ввечері вони вже разом дивились футбол. Він назвав її ніжною. Вона розтанула. Але далі — тиша. Він поїхав до племінника, а вона залишилася з думками: чи потрібна вона йому? Чи зателефонує?

Минуло два дні. Нарешті дзвінок. Він пояснив — зв'язку не було. А ще — бузок. Він пообіцяв здивувати букетом.

Її сльози раптово змінились усмішкою. Але сусіди зверху вибрали інший момент — дриль заглушив усе. Вона, розлючена, пішла до них. Дзвінок у двері. Двері відчинились — і все затихло.

Перед нею стояв він. У руках — дриль. У повітрі — аромат бузку.

То що це було — випадковість чи початок чогось більшого? 🌸

Коментарі

Вам також може сподобатися

Ірина була в своєму кабінеті, коли туди забіг її чоловік Андрій. – Як це розуміти? – одразу вигукнув він. – Що? Звільнення? А ти сам не знаєш? – спокійно відповіла дружина. – Ні, – розвів він руками. – І не здогадуєшся? – Ірина підозріло подивилася на Андрія. – Ні, – знову повторив він. – А я тебе звільнила через Василя! Я все знаю. І ще. Речі свої збирай. Я більше не хочу бачити тебе вдома, – раптом сказала вона. – Якого ще Василя? Що знаєш? – Андрій здивовано дивився на дружину, нічого не розуміючи

Ірина та Андрій повернулися додому. Вони десять днів відпочивали на морі. Іра ще там зрозуміла, що відпочинок Андрію дається важко. Він весь час заглядав в телефон. Усміхався, писав, а іноді далеко відходив від неї, щоб поговорити. Він засиджувався в телефоні до ночі і потім лягав спати. На ранок Ірина з ним намагалася говорити, але він посилався на відпустку, що він відпочиває. Іра на п’яту добу помітила смс на телефоні чоловіка. Андрій вже спав. Телефон був заблокований, але поки екран не вимкнувся вона прочитала: “На добраніч, коханий.” Писав якийсь Василь. Екран вимкнувся, але за кілька секунд знову засвітився. Ірина почала дивитися на телефон. «Чому не бажаєш своїй коханій доброї ночі? Я сумую.» «Милий. Відповідай. Я чекаю на тебе.» «Коли ти вже приїдеш?» «Я теж хочу відпочивати з тобою.” «І коли він мені все скаже», – подумала Ірина. – «Зачекаю. Просто треба морально підготуватись» І ось вони вдома. План як «віддячити» чоловіку вже готовий. Та й у плані лише один пункт. Андрій пр...

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Колись ти зрозумієш..!?

Коли мама з татом одружилися, батько вмовив маму переписати її успадковану шикарну трикімнатну на свекруху, щоб була можливість взяти кредит на його ім’я під заставу житла. Мама написала дарчу, справа батька пішла в гору, вона якось не замислювалася про те, щоб вимагати квартиру назад. Десять років тому, коли мені було 18, тато зібрав сімейну раду. Сказав, що любить іншу, у нього від неї маленький син і він хоче розлучення. Мені сказав: “Колись ти зрозумієш”. Мама прийняла новину гідно, тільки попросила повернути її квартиру, щоб нам не довелося жити в орендованій. На що мій тато здивовано округлив очі та відповів, що квартира була подарована його мамі, а вона своєю чергою передарувала трикімнатну йому. Тож за законом квартира його. Спільно нажитого майна не було, все оформлялося на бабусю. Ми просили хоча б під розписку дати грошей на перший внесок в іпотеку, він послав нас і сказав, що його синові та спадкоємцю гроші потрібніші. Він забрав усе — мамину машину, коштовності, які ...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі