– Це що, жарт? – Андрій тримав конверт так, ніби хотів стерти з лиця землі його існування.
– Поки не відкриємо — не дізнаємось, — Ліда нервово усміхнулась, намагаючись розрядити атмосферу. Але її завжди спокійний чоловік поводився незвично — як вулкан на межі вибуху.
– На, подивись сама!
Лист впав на підлогу. Ліда підняла його, погляд зачепив слова “СУД” і... її ім’я як одержувача. Замовний лист. Але чому його відкрив Андрій?
– Тобі це не здається підозрілим? – пролунав вибух обурення. – Листоноша – мій знайомий. Віддав мені, як законному чоловіку. Краще прочитай, а тоді поговоримо.
Ліда повільно розгорнула лист і, рядок за рядком, її зіниці розширювались. Позов. Від людини, яку вона начебто не знає. Прізвище – Микитенко Павло Юрійович. Зміст – вимога визнати його батьківство сина Ліди.
– Це якась помилка! – вигукнула вона. – Іван – твій син, Андрію, ти ж знаєш!
Але Андрій вже не слухав. Рішучий, холодний. Суд, тест на батьківство, зустрічний позов. І жодного шансу на прощення.
Останні дні перед судом були для Ліди нестерпними. Вона рахувала години. Життя, яке так зручно склалося — ресторани, бренди, пізні пробудження — могло зникнути за один підпис. Найгірше? Що результат тесту міг це підтвердити.
На слуханнях суддя просила пояснень. Павло подав фото — з курорту десятирічної давності. Розмиті, старі, але на них явно була вона. Її впізнали всі — і суддя, і Андрій.
– Це монтаж! – викрикнула Ліда. – Я не знаю цього чоловіка!
Та її голос тонув у тиші, яка настала перед фіналом.
– Ймовірність батьківства Бондаренка Андрія Ігоровича – нуль відсотків.
Андрій підвівся.
– Сьогодні ж збираєш речі. І ти, і “твій” син.
Тепер вона сиділа на старому дивані, в маленькій орендованій квартирі, без статусу, без багатства, без чоловіка. Тільки з сином, який і досі називав Андрія “тато”. Андрій хоч і пішов, але не вигнав дитину. Виховував як свого. В цьому була його гідність.
А Ліда? Вона залишилась із власними помилками.
Коли принесли лист, вона на мить зраділа — може, Андрій пробачив? Але ні. Це був Павло. Кілька рядків на білому папері. Історія старої помсти, старого болю. І натяк на те, що вона ще легко відбулася...
🔻 Чи можна пробачити зраду, якщо постраждала лише одна правда – батьківство? А серце – ні?
Коментарі
Дописати коментар