Весільний день був ідеальним. Декорації, музика, усміхнені гості – усе виглядало, як у казці. Я стояв біля вівтаря, дивлячись на свою наречену, яка йшла до мене у розкішній білій сукні. Моє серце калатало від хвилювання, я був упевнений: це найкращий день мого життя.
Настав момент обітниць. Я тримав її за руки і не міг відвести погляду від її щасливого обличчя. Вона почала говорити свою клятву, і кожне її слово було ніжним і проникливим:
– Я обіцяю любити тебе у радості та смутку, підтримувати у всьому, бути поруч, коли тобі це потрібно…
Але потім вона трохи затрималася, зробила глибокий вдих і додала:
– ...і пробачити тобі все, як ти пробачив мені.
Ці слова змусили мене напружитися. Що вона має на увазі? Я нічого їй не пробачав… Чи щось пропустив?
Я глянув на гостей – дехто почав перешіптуватися. Моя мати сиділа з кам'яним виразом обличчя, а найкращий друг відвів погляд. Щось було не так.
Коли церемонія закінчилася, я відчував дивне занепокоєння. Моє серце ніби підказувало: щось негаразд. Але я ще не знав, наскільки жорстокою буде правда.
Після першого танцю до мене підійшла моя молодша сестра. Вона виглядала стривоженою.
– Ти справді все їй пробачив? – запитала вона пошепки.
– Про що ти говориш? – я здивовано подивився на неї.
Сестра зітхнула і простягнула мені телефон.
На екрані було відео.
Я натиснув "відтворити", і світ навколо мене зупинився.
На записі була моя наречена… але не зі мною. Вона стояла біля мого найкращого друга, а їхні обійми були зовсім не дружніми.
– Ти ж розумієш, що я все одно вийду за нього? – говорила вона. – Він мені довіряє. А ти – лише помилка, про яку він ніколи не дізнається.
Я відчув, як у грудях щось стискається. Це був не просто біль – це був удар у спину.
Вона знала. Вона знала, що я довіряю їй, що я кохаю її, і все одно продовжувала брехати. А її "клятва" – це просто спосіб змусити мене змиритися з тим, чого я не мав знати.
Я підняв очі й побачив її – вона стояла поруч, усміхаючись, ніби нічого не сталося.
І тоді я зрозумів: весілля закінчене.
Я взяв мікрофон і голосно сказав:
– Дякую всім, що прийшли! Але, схоже, святкувати немає чого. Тому що моя "кохана дружина" забула сказати ще одну обітницю – як вона зраджувала мене з моїм другом!
У залі запала мертва тиша. А потім почався хаос.
Вона хапала мене за руку, щось бурмотіла про "пояснити", але я лише зняв обручку і залишив її посеред натовпу, враженого шокуючим викриттям.
Моє весілля закінчилося так само швидко, як і почалося.
Коментарі
Дописати коментар