"Вона забула зняти каблучку… але це був не мій подарунок" 💍🚨

Весілля – це день, коли обіцянки виголошуються щиро, а почуття сяють у поглядах молодят. Я був переконаний, що знайшов свою ідеальну жінку. Ми готувалися до цієї події кілька місяців, продумуючи кожну деталь.

Але одна деталь змінила все.

Під час церемонії, коли настав момент обміну обручками, я вперше помітив це. Її безіменний палець уже прикрашала інша каблучка.

Я застиг, відчуваючи, як кров відступає від обличчя.

— "Що це?" – запитав я, намагаючись не видати хвилювання.

Вона глянула на мене здивовано, потім – на свою руку. В її очах промайнув жах, але вона миттєво стиснула пальці, ніби хотіла заховати каблучку від усього світу.

— "Я… я можу пояснити," – її голос здригнувся.

Зал завмер. Хтось прошепотів щось на вухо сусіду, а священник напружено дивився на нас, не знаючи, що робити далі.

Я зробив крок назад, відчуваючи, як у мене підкошуються ноги.

— "Це не моя каблучка, правда?"

Вона мовчала, її руки затремтіли.

— "Від кого вона?!" – мій голос лунав гучніше, ніж я планував.

Тиша.

А потім її подруга, що стояла поруч, раптом злякано відвела погляд. Я помітив це.

— "Ти знала?" – запитав я вже не тільки у своєї нареченої, а й у подруги.

Вона схилила голову.

І тоді я зрозумів.

— "Ти ще не розлучена, так?" – моє запитання було більше схоже на констатацію факту.

Вона затримала подих, а потім… кивнула.

У залі пролунав шокований гул. Я міцніше стис обручку в руці, яку мав надягти їй на палець.

Але замість цього я просто поклав її на стіл перед собою.

— "Здається, це не моя роль у цьому спектаклі."

Я розвернувся і, не чекаючи пояснень, пішов геть із власного весілля. 🚪💔

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій.

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій. По-батькові та прізвище інші. Так начебто усиновлювачі можуть змінити по батькові та прізвище. Та й ім’я теж…» Довго дивилася на портрет чоловіка, ніби сподіваючись побачити щось рідне Жінка у відділі кадрів міської ради оформила документи на нову співробітницю. Потім зателефонувала: – Інно Андріївно зайдіть до мене! Тут ваша нова співробітниця. Незабаром та зайшла у кабінет і одразу звернулася до новенької жінки вже в роках: – Ви нова прибиральниця? – Так! – Я – завгосп, звуть мене Інна Андріївна, – представилася начальниця і одразу запитала. – А вас? – Віра, – побачивши мовчазне запитання в очах начальниці виправилася. – Віра Олексіївна. – Ходімо, я вам покажу ваше робоче місце, – вони вийшли з кабінету, продовжуючи розмовляти. – За вами буде весь третій поверх… *** Віра була щасливою, що отримала таку роботу. Радісно посміхаючись, оглядала свої володіння: “До пенсії залишилося два роки. А т...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі