"Тост, який зруйнував моє весілля ще до першого танцю" 🥂💔🔥

Весільна зала сяяла вогнями, звучала романтична музика, а я сиділа поруч із чоловіком, тримаючи його за руку. Це був день, про який я мріяла ще з дитинства. Я уявляла, як усі гості будуть радіти за нас, як ми будемо разом танцювати перший танець, а потім вирушимо у медовий місяць…

Коли прийшов час виголошувати тости, піднявся найкращий друг мого чоловіка, Макс. Він виглядав веселим, трохи підпитим і, як мені здалося, занадто впевненим у собі. Я усміхнулася йому, не підозрюючи, що за кілька секунд моє життя піде шкереберть.

– Друже, я так радий за тебе! Знаю, як важко тобі було залишити все позаду… – сказав він, підморгнувши нареченому. – Ти зробив правильний вибір, і тепер нарешті вільний. Сподіваюся, вона тебе більше не турбуватиме!

Зала завмерла. Гості почали перешіптуватися. Я відчула, як мій чоловік напружився, а його пальці міцно стиснули мою руку.

– Що він має на увазі? – запитала я, дивлячись йому прямо в очі.

Він опустив погляд і спробував ухилитися від відповіді. Я подивилася на Макса, а він раптом збагнув, що сказав щось зайве, і спробував виправити ситуацію.

– Та нічого, просто жарт! – нервово засміявся він.

Але було запізно.

Одна з моїх подруг нахилилася до мене й прошепотіла:

– Він говорив про його колишню. Вона приходила до нього перед весіллям…

Я відчула, як у мене похололо всередині.

– Це правда? – я знову подивилася на чоловіка.

Він мовчав. Усі чекали на відповідь.

Нарешті він прошепотів:

– Так… Вона дізналася про весілля і хотіла поговорити. Але це нічого не значить!

Я вже нічого не чула. У голові пульсувало тільки одне питання: Чому він мені не сказав?

І тут моя подруга витягла телефон і показала мені фото. На ньому мій наречений стояв біля готелю вранці у день нашого весілля… і обіймав іншу жінку.

Мене охопила хвиля розчарування і гніву.

Я мовчки зняла обручку, поклала її в келих із шампанським і підняла свій власний тост:

– Дякую всім, що прийшли. Але, здається, святкувати тут більше нічого!

І я вийшла із зали, не озираючись.

За спиною чула, як кричала моя мати, як Макс щось бурмотів про невдалий жарт, як мій "чоловік" намагався мене наздогнати. Але я не зупинилася.

Весілля закінчилося ще до першого танцю…

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу

"— Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті подивився в мій бік, і я побачила в його очах роздратування. — Не знаю, розберися сама. Бачиш, усі зайняті розмовою. Хтось із гостей хіхікнув. Я відчула, як кров прилила до щік. Дванадцять років шлюбу, дванадцять років я терпіла зневагу Я стояла у дверях банкетного залу з букетом білих троянд у руках і не могла повірити своїм очам. За довгим столом, прикрашеним золотистими скатертинами та кришталевими келихами, сиділи всі родичі Ігоря. Усі, крім мене. Для мене не знайшлося місця. — Олено, ти чого стоїш? Проходь! — крикнув чоловік, не відриваючись від розмови з двоюрідним братом. Я повільно обвела поглядом стіл. Місця справді не було. Кожен стілець був зайнятий, і ніхто навіть не спробував посунутися чи запропонувати мені присісти. Свекруха Тамара Іванівна сиділа на чолі столу в золотистому платті, немов королева на троні, і удавала, що не помічає мене. — Ігорю, а де мені сісти? — тихо запитала я. Він нарешті поди...

– А я свого чоловіка не кохала.

– А я свого чоловіка не кохала. – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, у сімдесят першому одружилися. – І як же це – не кохала?… …На лавці біля могилки сиділи дві малознайомі жінки. Вони прибирали тут на різних ділянках, а потім випадково зійшлися в розмові. – Чоловік? – підійшла і кивнула на фото пам’ятника жінка в сірому береті. – Чоловік. Рік вже… Не можу звикнути, тужу, сил немає. Ось і ходжу… Любила я його сильно, – жінка підтягнула кінці чорної хустки. Помовчали, а потім жінка, що підійшла, зітхнула і сказала: – А я свого чоловіка не любила. Співрозмовниця повернула голову, зацікавилася: – А скільки прожили? – Прожили… Так ось і рахуй, в сімдесят першому одружилися. – І як це – не любила, коли стільки років разом… – Назло за нього пішла. Подобався мені хлопець, а він до подружки переметнувся. Ось я і вирішила – вискочу заміж раніше за них. А тут Юрко – млявий. Він слідом ходив весь час, подобалася я йому, ось і… – І що? – Ох! Трохи не втекл...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі