Це мало бути ідеальне весілля. Білий шатер, заповнений друзями та рідними, мерехтіння свічок, повітря насичене ароматом троянд. Наречена стояла в центрі зали в білій сукні, схожій на хмаринку, а наречений тримав її руки, дивлячись у очі з ніжністю.
Настав момент, заради якого всі зібралися – обмін весільними клятвами.
Вона вже вимовила свої слова, повні любові та відданості. Тепер його черга.
Наречений ковтнув повітря, розгорнув аркуш із написаним текстом і почав читати:
— "Я обіцяю бути тобі вірним другом, підтримкою в найважчі часи, кохати тебе всім серцем..."
Він зробив паузу, і його пальці трохи здригнулися.
— "Але перед тим, як я скажу головне, я не можу продовжувати жити з брехнею. Є те, що ти повинна знати…"
Зал занурився в моторошну тишу. Наречена напружилася, її посмішка застигла.
Він глибоко вдихнув:
— "У мене є син. Йому три роки. І я приховував це від тебе."
Гул здивування прокотився залом. Хтось захлинувся напоєм, десь впала виделка. Очі нареченої округлилися, обличчя втратило всі фарби.
— "Що?.. Як?.. Чому ти не сказав мені раніше?!" – її голос здригнувся, ледь не зриваючись на крик.
— "Я боявся тебе втратити…" – прошепотів він.
Вона ступила назад. Була мить, коли здавалося, що світ просто зупинився.
— "Ти забрав у мене право вибору! Ти позбавив мене можливості вирішувати, чи хочу я цього! Весілля – це не момент для зізнань!" – її голос тремтів, а в очах бриніли сльози.
Зал заповнився шепотінням, а наречена розвернулася, різко зняла з руки обручку та кинула її йому в долоню.
— "Якщо ти міг збрехати про таке, то що ще ти приховуєш?"
Із цими словами вона підняла поділ сукні та вибігла з весільної зали, залишивши нареченого стояти в тиші, охопленого приголомшеними поглядами гостей… 💔
Коментарі
Дописати коментар