"Серед гостей я побачив людину, яка не мала там бути… Правда, що відкрилася у найгірший момент" 🎭💥

💍 Це мало бути ідеальне весілля. Ми разом готувалися до цього дня, запрошували лише найближчих людей, створювали список гостей, ретельно обирали місце та декор.

Я був упевнений, що знаю свою наречену краще за всіх.

Але одна особлива деталь на весільному банкеті зруйнувала всі мої ілюзії.

Весілля проходило чудово: усі веселилися, музика грала, гості піднімали келихи за наше щасливе майбутнє.

Аж раптом…

Я помітив чоловіка, якого не пам’ятав серед запрошених.

Він виглядав… занадто напруженим. Його погляд постійно шукав когось у натовпі, а коли він нарешті знайшов мою наречену, його обличчя змінилося.

Тоді я ще не розумів, хто він такий, але моя підсвідомість уже била на сполох.

Настав час тостів.

Свідок, мої батьки, її сестра – усі говорили прекрасні слова.

Раптом цей незнайомець підняв келих.

"Хочу сказати кілька слів…"

Зала затихла.

"Я завжди знав, що вона – особлива. Ми пережили стільки разом… Стільки таємних побачень, стільки моментів, які залишаться між нами… Але тепер вона обрала інший шлях, і я бажаю їй щастя, навіть якщо воно не зі мною."

Усі дивилися то на нього, то на наречену.

А вона… стояла бліда, як полотно.

Я підійшов до неї й запитав:

— Хто він такий?

Вона навіть не намагалася брехати:

— Це… це довга історія…

📜 Але все вже було сказано.

Я просто поклав обручку на стіл і вийшов.

Весілля закінчилося раніше, ніж почалося.

💬 Що б ти зробив(-ла) на моєму місці?

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій.

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій. По-батькові та прізвище інші. Так начебто усиновлювачі можуть змінити по батькові та прізвище. Та й ім’я теж…» Довго дивилася на портрет чоловіка, ніби сподіваючись побачити щось рідне Жінка у відділі кадрів міської ради оформила документи на нову співробітницю. Потім зателефонувала: – Інно Андріївно зайдіть до мене! Тут ваша нова співробітниця. Незабаром та зайшла у кабінет і одразу звернулася до новенької жінки вже в роках: – Ви нова прибиральниця? – Так! – Я – завгосп, звуть мене Інна Андріївна, – представилася начальниця і одразу запитала. – А вас? – Віра, – побачивши мовчазне запитання в очах начальниці виправилася. – Віра Олексіївна. – Ходімо, я вам покажу ваше робоче місце, – вони вийшли з кабінету, продовжуючи розмовляти. – За вами буде весь третій поверх… *** Віра була щасливою, що отримала таку роботу. Радісно посміхаючись, оглядала свої володіння: “До пенсії залишилося два роки. А т...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі