«Одне повідомлення через AirDrop – і весілля скасоване» 📱

Це мало бути ідеальне весілля: розкішна зала, щасливі наречені, усміхнені гості. Музика лунала у повітрі, келихи наповнювали шампанським, а ведучий вже готувався запросити молодят до вівтаря.

Але один випадковий AirDrop усе змінив.

📱 Хтось у залі отримав анонімне повідомлення з вкладеним фото. Гість відкрив і завмер. На екрані — наречений… в обіймах іншої жінки в готельному номері.

Дата на знімку? Два дні тому.Готель? Той самий, де зараз мала пройти шлюбна ніч.

Від отримувача фото швидко розлетілося серед гостей. Хтось шепотів, хтось знімав реакцію на телефон. До нареченої дійшло останнім.

⏳ Вона стояла перед дзеркалом, коли подруга передала їй телефон.

— Ти маєш це побачити…

Вона глянула. Серце закалатало. В голові дзвеніла тільки одна думка: «Він мене зрадив».

💍 У залі наречений уже чекав біля вівтаря. Наречена з'явилася перед ним, але без усмішки. Вона мовчки простягнула йому телефон із фото.

— Це що? — її голос звучав рівно, без істерики.

Гості затамували подих.

Наречений зблід, почав щось бурмотіти, виправдовуватися, але вона просто зняла каблучку і поклала йому в руку.

Весілля скасовується.

Подруга нареченої взяла мікрофон:
— Дорогі гості! Весілля не буде, але це не означає, що ми не можемо розважатися. Банкет оплачений, випивка без обмежень. Тому піднімімо келихи за свободу і за сміливість!»

🥂 Замість сумного фіналу — гучна вечірка. Але вже без нареченого.

💬 Як би ви вчинили на місці нареченої? Чи змогли б пробачити таку зраду?

Коментарі

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко:

Я діставала з полиці тарілки для гостей, коли почула уривок розмови в коридорі. Софія, моя троюрідна сестра, шепотіла Денису, але досить чітко: — Вона ж працює в IT-компанії, у неї там проєктні бонуси, винагороди… Кажуть, Олена вже все забронювала. Уявляєш, яке буде святкування? Денис зітхнув і пробурмотів: — А куди їй дівати кошти, якщо вона живе сама? Нехай не скупиться. Ми теж хочемо відпочити. Вони навіть не помітили моєї присутності — напевно, були впевнені, що я їх не почую. Але я розчула кожне слово. Тепер усе стало зрозуміло: вони знову приїхали не просто на каву. Їхній задум був очевидним — змусити мене профінансувати ювілей дідуся в модному ресторані. Вони наперед вирішили, що я «вже все влаштувала» і навіть встигла внести аванс. Намагаючись не показувати свого розчарування, я запросила всіх до вітальні й поставила перед ними тарілки з печивом. Тітка Ірина, яка завжди говорила, що думає, оглянула мою квартиру й сказала з легкою посмішкою: — Оленко, як у тебе гарно! Одразу вид...

Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець.

"– Слухай мене уважно, – вів далі співмешканець. – Або твоя дочка віддає мені машину, або хай з’їжджає! Я не житиму в будинку, де мене не шанують! – А куди ж вона подінеться? – Не твоя проблема! Доросла вже. Час самостійною ставати… Кіра стояла в коридорі батьківського будинку і слухала, як мама пояснює їй через двері ванної, чому вона має віддати свою машину. – Кіро, ну подумай головою! Андрій же на роботу їздить щодня. А ти – студентка. Тобі що, складно автобусом? Дівчина притулилася до стіни й заплющила очі. Машину їй подарував дід на двадцятиріччя. Стару, але свою. Першу у житті. Дід тоді сказав: «Щоб не залежала ні від кого. Щоб сама вирішувала, куди їхати. – Мамо, машина оформлена на мене, – спокійно відповіла Кіра. – Ну то й що? Ми ж сім’я! – голос матері став вищим. – Андрій тобі, як батько. Пам’ятаєш, як він тобі з математикою допомагав у десятому класі? Кіра пам’ятала. Пам’ятала, як він репетував на неї за кожну помилку, як жбурляв підручник на стіл, коли вон...

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій.

"«Сьоме липня! Цього не може бути! Просто збіг. Але й ім’я Андрій. По-батькові та прізвище інші. Так начебто усиновлювачі можуть змінити по батькові та прізвище. Та й ім’я теж…» Довго дивилася на портрет чоловіка, ніби сподіваючись побачити щось рідне Жінка у відділі кадрів міської ради оформила документи на нову співробітницю. Потім зателефонувала: – Інно Андріївно зайдіть до мене! Тут ваша нова співробітниця. Незабаром та зайшла у кабінет і одразу звернулася до новенької жінки вже в роках: – Ви нова прибиральниця? – Так! – Я – завгосп, звуть мене Інна Андріївна, – представилася начальниця і одразу запитала. – А вас? – Віра, – побачивши мовчазне запитання в очах начальниці виправилася. – Віра Олексіївна. – Ходімо, я вам покажу ваше робоче місце, – вони вийшли з кабінету, продовжуючи розмовляти. – За вами буде весь третій поверх… *** Віра була щасливою, що отримала таку роботу. Радісно посміхаючись, оглядала свої володіння: “До пенсії залишилося два роки. А т...

Історії Серця

Шукати в цьому блозі